Мегатонний плагіат

Атомний проект СРСР — одна з найзагадковіших сторінок радянської історії. Пов’язано це, передусім, із завісою підвищеної секретності, яка завжди оточувала все, що стосується створення ядерної зброї.

Нині кожен росіянин зможе відповісти на запитання про те, хто винайшов атомну бомбу в Радянському Союзі. Зазвичай батьком радянської бомби називають ученого-ядерника І. Курчатова. Проте чи була радянська атомна бомба оригінальною розробкою радянських учених?

Першими тут знову-таки були німці. У грудні 1938 року фізики Отто Ган і Фріц Штрассман уперше у світі здійснили штучне розщеплення ядра атома урану. В квітні 1939 року на адресу військового керівництва Німеччини надійшов лист професорів Гамбурзького університету П. Гартека і В. Ґрота, у якому вказувалося на принципову можливість створення нового виду високоефективної вибухової речовини. А вже в червні 1939 року розпочалося спорудження першої в Німеччині реакторної установки на полігоні Куммерсдорф під Берліном. Був прийнятий закон про заборону вивезення урану за межі Німеччини, а в Бельгійському Конґо терміново закупили велику кількість уранової руди. Однак німецькому “урановому проекту” так і не судилося втілитися в життя.

Паралельно з німцями (лише з невеликим відставанням) розробками атомної зброї зайнялися у Великій Британії і в США. Початок їм поклав лист, направлений у вересні 1939 року А. Айнштайном разом із групою фізиків-еміґрантів президентові США Франкліну Рузвельту. Лист звертав увагу президента на те, що Німеччина веде активні дослідження, в результаті яких може незабаром отримати атомну бомбу. Програма США з розробки ядерної зброї, здійснення якої почалося 17 вересня 1943 року в секретній лабораторії у Лос-Аламосі, отримала назву “Мангеттенського проекту”.

У СРСР перші відомості про роботи, що їх проводили як союзники, так і противники, були повідомлені І. Сталіну розвідкою ще в 1943 році. Відразу було вирішено розгорнути подібні роботи. Так почався радянський атомний проект. Завдання отримали не лише вчені, а й розвідники, для яких добування ядерних секретів стало надзадачею.

Нині вже ні для кого не секрет, що “Мангеттенський проект” був буквально нашпигований радянськими агентами. Радянська розвідка кілька років поспіль буквально прочісувала Сполучені Штати вздовж і поперек, у пошуках місця та людей, які мають безпосередній стосунок до “великої бомби”.

Один із них, німецький комуніст Клаус Фукс, у 1933 році втік до Великої Британії, де отримав диплом фізика у Брістольському університеті. В 1941 році К. Фукс повідомив про свою участь в атомних дослідженнях агентові радянської розвідки Кучінскому, який поінформував радянського посла І. Майского. Той доручив військовому аташе терміново встановити контакт із К. Фуксом, якого у складі групи вчених збиралися доправити до США. К. Фукс погодився працювати на радянську розвідку. В роботі з ним були задіяні багато радянських розвідників-нелегалів: подружжя Зарубіних, Ейтінґон, Васілєвскій, Сємьонов та інші. У результаті їхньої активної діяльності вже в січні 1945 року СРСР мав опис конструкції першої атомної бомби. При цьому радянська резидентура в США повідомила, що американцям потрібно мінімум один рік, але не більше п’яти років для створення істотного арсеналу атомної зброї.

Американська атомна бомба “Малюк”, що була скинута на Хіросіму, та перша радянська бомба РДС-1

Природно, радянське керівництво не залишалося байдужим і до німецьких атомних розробок. Після війни до Німеччини направили групу радянських фізиків, серед яких були майбутні академіки Л. Арцимовіч, І. Кікоін, Ю. Харітон. Усі були закамуфльовані у форму полковників Червоної армії. Операцією керував перший заступник наркома внутрішніх справ І. Сєров, що відчиняло будь-які двері. Крім потрібних німецьких учених, “полковники” розшукали тонни металевого урану, що, за зізнанням І. Курчатова, скоротило роботу над радянською бомбою не менш ніж на рік. Крім фізиків і хіміків, із Німеччини до СРСР відправляли також механіків, електротехніків, склодувів тощо. Деяких фахівців знаходили в таборах військовополонених, до прикладу, Макса Штайнбека, майбутнього радянського академіка і віце-президента АН НДР. Усього в атомному проекті в СРСР працювали не менше тисячі німецьких фахівців. Із Берліна була повністю вивезена лабораторія фон Арденне з урановою центрифугою, обладнання Кайзерівського інституту фізики, документація, реактиви. У рамках атомного проекту були створені лабораторії “А”, “Б”, “В” і “Г”, науковими керівниками яких стали вчені, які прибули з Німеччини.

Лабораторією “А” керував барон Манфред фон Арденне, талановитий фізик, який розробив метод газодифузійного очищення і розділення ізотопів урану в центрифузі. Спочатку його лабораторія розташовувалася на Жовтневому полі в Москві. До кожного німецького спеціаліста було приставлено по п’ять-шість радянських інженерів. Пізніше лабораторія фон Арденне переїхала до Сухумі, а на її місці влаштували Лабораторію № 2, яка згодом виросла у відомій Курчатовський інститут. У 1947 році М. фон Арденне удостоївся Сталінської премії за створення центрифуги для очищення ізотопів урану в промислових масштабах. А через шість років М. Фон Арденне став двічі Сталінським лауреатом.

Ніколаус Ріль став керівником лабораторії “Б”, яка провадила дослідження в галузі радіаційної хімії та біології на Уралі (нині місто Снєжінск). Отримавши визнання в СРСР як дослідник і талановитий організатор, що вміє знаходити ефективні рішення найскладніших проблем, доктор Ріль став однією із ключових фігур радянського атомного проекту. Після успішного випробування радянської бомби він став Героєм Соціалістичної Праці та лауреатом Сталінської премії.

Роботи лабораторії “В”, організованої в Обнінску, очолив професор Рудольф Позе, один із “піонерів” у галузі ядерних досліджень. Під його керівництвом були створені реактори на швидких нейтронах, перша в Союзі АЕС, почалося проектування реакторів для підводних човнів. Об’єкт в Обнінську став основою для організації Фізико-енергетичного інституту імені А. І. Лєйпунского. Р. Позе працював до 1957 року в Сухумі, потім — в Об’єднаному інституті ядерних досліджень у Дубні.

Керівником лабораторії “Г”, розміщеної в сухумському санаторії “Агудзери”, став Ґустав Герц, племінник знаменитого фізика XIX століття, сам доволі успішний учений. Він отримав визнання за серію експериментів, що стали підтвердженням теорії атома Нільса Бора і квантової механіки. Результати його успішної діяльності в Сухумі в подальшому були використані на промисловій установці, побудованій у Новоуральску, де в 1949 році була вироблена начинка для першої радянської атомної бомби РДС-1. За свої досягнення в рамках атомного проекту Ґустав Герц у 1951 році удостоївся Сталінської премії.

Треба зазначити, що німецькі фахівці не були ображені радянською владою: всі вони приїхали зі своїми сім’ями, привезли з собою меблі, книги, картини, були забезпечені гарними зарплатами і харчуванням. Багатьом із них дозволили повернутися на батьківщину (природно, в НДР), за умови дачі підписки про нерозголошення впродовж 25 років відомостей про свою участь у радянському атомному проекті.

12 квітня 1943 року, виконуючи рішення Державного комітету оборони — приступити до атомного проекту, Академія наук прийняла секретну постанову про створення спеціальної лабораторії для І. Курчатова, відомої зараз як “Лабораторія № 2”.

У розпорядження І. Курчатова надали сто московських прописок (для проживання в Москві був потрібен спеціальний дозвіл). Він також отримав право демобілізувати людей із Червоної армії. Найкращі мізки різних наукових спеціалізацій були задіяні для роботи в лабораторії з усіх кінців країни. Вже до кінця 1945 року І. Курчатову вдалося зібрати серйозну команду вчених кількістю понад сто осіб, серед яких А. Аліханов, І. Кікоін, Ю. Харітон, Г. Фльоров, В. Давідєнко, Б. Дубовскій, І. Жежерун, Є. Бабулєвич, І. Панасюк та ін.

Радянська бомба потужністю 22 кілотонни вперше була випробувана на полігоні в Сєміпалатінску (Казахстан) 29 серпня 1949 року. Саме ця бомба, зашифрована як виріб № 501, або РДС-1, ліквідувала монополію США на ядерну зброю.

Найцінніші дані про роботу над атомною бомбою в США, здобуті розвідниками, дуже сприяли просуванню радянського ядерного проекту, істотно пришвидшивши в такий спосіб досягнення кінцевої мети. Участь німецьких учених в атомному проекті, як і успіхи розвідників, також багато в чому сприяла появі радянської атомної зброї. Варто визнати, що без внеску тих і інших розвиток атомної промисловості та створення атомної зброї в СРСР розтягнулися б на довгі роки.