Що винайшов Мєндєлєєв?

З горілкою пов’язаний ще один міф про те, що рецепт 40-градусної горілки винайшов російський хімік Д. Мєндєлєєв — нібито 31 січня 1865 року вчений захистив докторську дисертацію “Про з’єднання спирту з водою”, присвячену теорії розчинів на основі досліджень водного розчину спирту. Вважається, що в цій дисертації Д. Мєндєлєєв запропонував вміст спирту в горілці рівним 40 градусам, як ідеальний для пиття з погляду фізико-хімічних властивостей.

Однак достеменно відомо, що Д. Мєндєлєєв не брав участі у створенні горілки, а зазначена робота присвячена зовсім іншим питанням і за своєю суттю належить радше до метрології. Так, наприклад, як стверджує директор Музею-архіву Д. Мєндєлєєва при Санкт-Пєтєрбурзькому державному університеті І. Дмітрієва, вчений взагалі не цікавився концентраціями спиртових розчинів, що характерні для горілки, і не намагався визначити оптимальну міцність горілки.

Понад те, сам Д. Мєндєлєєв горілку ніколи не пив, а віддавав перевагу сухому вину. Відоме його висловлювання про горілку як джерело коштів для державної скарбниці: “Невже насправді становище наше таке, що в кабаку, державному чи приватному, має бачити порятунок для економічного побуту народу, тобто Росії, і в горілці та і в способах її споживання шукати вихід для поліпшення сучасного стану народних і державних справ”.

Насправді оптимальну міцність для горілки вивчав англійський учений-хімік Дж. Ґільпін. Він вважав, що ідеальна горілка має містити 38 градусів спирту. Д. Мєндєлєєв лише процитував менш відомого англійського колегу у своїй дисертації. Сам же науковець вивчав більш концентровані розчини. Також він не знайшов жодних особливих фізико-хімічних властивостей у розчинів етанолу з такою концентрацією і їх окремо не виділяв.

У Росії й досі люблять експлуатувати “мєндєлєєвську” тему

Звідки ж тоді з’явилися ці магічні “40 градусів”?

Ще задовго до наукових праць хіміків люди пили горілку. При цьому вміст спирту в ній не регулювався на державному рівні. Це дозволяло нечесним на руку виноробам поставляти на ринок під виглядом російської горілки низькоякісне питво, отримане від перегонки картоплі й буряка.

У дореволюційній Росії виготовляли і продавали різноманітні сорти горілки (горілку в той час називали “казенним вином”): пінне вино міцністю 44 градуси, трипробне вино — 47 градусів тощо. У 1863 році була узаконена міцність так званого полугарного вина (полугара) — 38 градусів. Тоді ж почали з’являтися і рекомендації щодо 40 градусів.

1866 року указом міністра фінансів міцність полугарного вина офіційно була збільшена від 38 до 40 відсотків. Зроблено це було для зручності підрахунку обсягів виробленого напою і для збільшення надходжень акцизів із його продажу. Інакше кажучи, так простіше було підраховувати податки на алкоголь, які надходили до державної скарбниці. Таким чином, встановлення традиційного 40-відсоткового співвідношення спирту до води жодного стосунку до результатів досліджень Д. Мєндєлєєва не має.

У 1894 році російський уряд запатентував горілку, в якій було 40 об’ємних відсотків етилового спирту, а для очищення від сивушних масел використовували вугільний фільтр. Випускали її під маркою “Московская особенная”.

Відтоді в усіх російських виробничих стандартах використовували і продовжують використовувати 40-градусну горілку.