П’ятирічку — за чотири роки

Після завершення громадянської війни і початку будівництва соціалізму керівництво Радянського Союзу висунуло першочерговим завданням відновлення і технічну модернізацію економіки. Проте вирішення цього надзавдання було неможливим без відновлення економічних зв’язків із Заходом. Цей процес почався в роки так званого НЕПу (1921–1927 рр.) залученням іноземних інвестицій за допомогою концесій, головно у видобувних галузях. Концесії припускали передачу західним компаніям в користування державної власності (земель, лісів, рудників, шахт, промислових об’єктів). Компанії, користуючись переданими багатствами, змушені були створювати для себе інфраструктуру і розвивати виробництво, соціальну сферу, впроваджувати супутні технології.

Однак цього було замало. Дореволюційного досвіду індустріального будівництва не вистачало. У 20-ті роки XX століття в СРСР зазнали фіаско перші проекти самостійного промислового будівництва. З ходу не був побудований Маґнітоґорский металургійний комбінат, провалилися проекти моторного заводу в Уфі, Чєлябінского тракторного заводу, Свірської ГЕС тощо.

Тому радянський уряд приступив до закупівлі західних технологій. Їх обмінювали на все, що можна: на зерно, хутро, продукти харчування, нафту, кольорові метали. Своєю чергою західні компанії в роки Великої депресії 1929–1933 років теж були зацікавлені в налагодженні економічних зв’язків із СРСР і погоджувалися на будь-які більш-менш вигідні угоди.

З огляду на це, в ході реалізації першого п’ятирічного плану 1929–1932 років у Радянському Союзі почали широко використовувати технічну допомогу західних компаній у проектуванні об’єктів і проведенні будівельних робіт. У другій п’ятирічці 1933–1937 років технічна допомога змінилася переважно закупівлями обладнання для розширення та модернізації побудованих підприємств, а також введенням у дію нових об’єктів.

Найбільші підприємства, поява яких пізніше була представлена кремлівською пропагандою як “великий подвиг” індустріалізації СРСР (ДніпроГЕС, Сталінґрадський тракторний завод, Маґнітоґорский металургійний комбінат, Ґорьківський автозавод), насправді, проектували і створювали за допомогою компаній США. Фактично, це були підприємства американського типу. В їх створенні, зокрема, брали участь компанії International General Electric, Radio Corporation of America, Ford Motor Company, International Harvester, Dupont de Nemours.

У житловому будівництві також використовували іноземні технології, це стосувалося насамперед механізації та проектування будівництва. Разом із заводами іноземці створювали міста для робітників. Так, наприклад, німецький архітектор Ернст Май брав участь у розробці архітектурних проектів близько 20 радянських міст.

Принцип типового будівництва був упроваджений в СРСР американським архітектором Альбертом Каном. Цей індустріальний архітектор Детройта, що спроектував майже всі заводи Форда, відпрацював високопродуктивну технологію проектування промислових підприємств. У США його фірма штатом у 400 осіб готувала робочі креслення за тиждень, а корпуси промислових підприємств зводила за кілька місяців.

Відомі, наприклад, такі цікаві факти. Сталінґрадський тракторний завод, побудований і розроблений за проектом фірми Кана, спочатку був повністю зведений у США, а потім розібраний і перевезений до СРСР, де знову був зібраний під контролем американців усього лише за шість місяців. На цьому заводі випускали перші радянські танки.

Прототипом Маґнітоґорского металургійного комбінату, героїчної “Маґнітки”, про яку, як про вершину радянських досягнень у галузі індустріалізації, в СРСР не писали хіба що найледачіші журналісти, був металургійний комбінат U.S. Steel Corporation. Легендарний ДніпроГЕС спроектувала американська фірма Cooper Engineering Company разом із німецькою Siemens. А автозавод ҐАЗ повністю спроектував американський автогігант Ford за участі будівельної фірми Austin.

Усього за 10 років (1930–1940 рр.) американці створили в СРСР хімічну, авіаційну, електротехнічну, нафтову, гірничодобувну, вугільну, металургійну та іншу промисловість, збудували найбільші у Європі заводи для виробництва автомобілів, тракторів, авіаційних двигунів та іншої продукції. Загалом американці побудували в Радянському Союзі близько 1500 заводів і фабрик.

До СРСР приїхало близько 200 тисяч американських інженерів і техніків, які керували майже мільйонною армією в’язнів ҐУЛАҐу. Таким чином, матеріальну базу соціалізму побудували капіталісти США, використовуючи дешеву робочу силу радянських зеків.