Після перемоги над Наполеоном

Гусари брали участь і в наступних військових кампаніях у війні з Туреччиною 1828–1829 років, у Польському й Угорському походах 1831 і 1849 років, у Кримській війні 1853–1854 років, у війні з Туреччиною 1877–1878 років.

Із 1833 року в Росії налічувалося вже 16 гусарських полків. Тривалий час гусарам ніде було показати оспівану в піснях і віршах хоробрість. Здавалося б, Кримська війна, що втягнула в конфлікт Росію, Францію, Англію і Туреччину, могла надати кінноті широке поле для діяльності. Однак поширення і застосування нарізних рушниць надало піхоті суттєву перевагу над кавалерією. З 16 гусарських полків лише двом полкам — Київському й Інгерманландському — довелося брати участь у великому зіткненні зі супротивником під Балаклавою восени 1854 року. Проте після несподіваної атаки англійської кавалерії під командуванням лорда Кардіґана гусарським полкам довелося відступати. Питання про хоробрість легкої кавалерії вирішила нова війна з Туреччиною 1877–1878 років.

Київський гусарський полк, який був разом з інгерманландцями під Балаклавою, успішно брав участь у блокаді Плевни. Там само перебував і гусарський Маріупольський полк. Лейб-гвардії Гусарський і Гродненський полки в складі загону генерала І. Гурко здійснили безприкладний перехід узимку через Балкани. Лубенські гусари утримували пости бойової охорони на берегах Дунаю (у Зимниці).

У 1882 році всі армійські гусарські полки були перейменовані на драгунські, назву гусарських зберегли лише два гвардійських полки. У 1907 році старі гусарські полки були знову відновлені.

Отже, в 1910 році в російській армії було 20 гусарських полків, і два гвардійських: лейб-гвардії Його Величності і лейб-гвардії Гродненський. Усі воєнні роки, починаючи з 1914 року, гусарські, як і інші кадрові полки російської армії, провели на фронті.

У лютому 1918 року в зв’язку з розформуванням більшовиками армії гусарські полки були розпущені.