Усі їхні казки давно вже розказані

Велика російська література багато в чому сформувалася на західних зразках. “Бідна Ліза” й “Анна Кареніна”, “Євґєній Онєґін” та “Руслан і Людміла” — продукти “ліцензійні”, виготовлені за тими західними літературними технологіями, що їх Європа виробляла кілька століть, і перенесені на російський ґрунт.

Дослідники, наприклад, встановили, що відомі пушкінські рядки “Дела давно минувших дней, преданья старины глубокой...” — майже дослівний переклад початку шотландської поеми Осіана (Д. Макферсона) “Картон”: “A tale of the times of old! The deeds of days of other years!” (Повість часів давнини! Справи минулих років!).

І тут саме час звернутися до наставника А. Пушкіна — Васілія Жуковского — одного з основоположників російського романтизму, який намагався створити гідні російські зразки західних жанрів (передусім, літературної балади). В основу сюжету його “Світлани” лягла балада німецького поета Г. Бюрґера “Ленора”. Так що “російського” в ній не більше, ніж у “Форді”, зібраному в Єлабузі. Забавно було б подивитися на цей твір, виконаний у старослов’янському стилі.

У Росії не мали найменшого уявлення навіть про існування рим. Європа відточувала форми поем, романів і романсів, вона ж задавала їх стилістику та дизайн. І якщо дореволюційні російські поети наслідували лорда Байрона, то радянські брали за взірець вірші “барда імперіалізму” Р. Кіплінґа.

З казками та сама історія. Більшість казок А. Пушкіна не мають жодного стосунку до російського фольклору. Казки про золоту рибку і мертву царівну мають німецьке походження, казка про золотого півника написана за мотивами новели В. Ірвінґа. “Червона квіточка” С. Аксакова — це англійська казка. Так само як і “Маша і три ведмеді” Л. Толстого.

Те саме можна сказати і про радянську літературу. Читаючи дитячі казки радянських письменників, простежуємо ознаки явного плагіату. Так, “Айболить” К. Чуковского перероблений із “Доктора Дуліттла” Г’ю Лофтінґа, “Старий Хотабич” Л. Лаґіна — переказ книги Ф. Енсті “Мідний глечик”, “Вінні-Пух” Б. Заходера узятий з однойменної казки А. Мілна, “Пригоди Буратіно” А. Толстого засновані на “Пригодах Піноккіо” К. Коллоді, а казки А. Волкова “Чарівник Смарагдового міста” та інші дуже нагадують “Чарівника країни Оз” Ф. Баума.

Звичайно, з художнього погляду радянські автори привнесли чимало свого в ці іноземні, маловідомі в Радянському Союзі, казки. Проте погодьтеся, якби не було західних оригіналів, не було б ні російських, ні радянських казкових героїв, оскільки початкова ідея все ж таки була запозичена.

Отже, як казав найдобріший король із фільму про Попелюшку у виконанні радянського актора Ераста Ґаріна, “всі їхні казки давно вже розказані”.