Голландський морський костюм

Відомо, що в XVIII столітті тон у морській справі задавали голландці. Вони добралися в ті часи і до Росії, коли їхні судна почали заходити в Арханґєльск.

Пьотр I, одержимий створенням російського флоту, переймаючи все, що вже було перевірено часом і досвідом моряків інших країн, прийняв для російських моряків і голландську морську форму, але... без “бретонських сорочок”.

Чому ж російський цар, практично цілком перейнявши морські традиції Голландії, відразу не запозичив і тільняшку?

Річ у тому, що, незважаючи на популярність тільняшки, до XVIII століття вона була заборонена. Причина заборони, попри всю очевидність дурниці, була доволі банальною. Керівництво військово-морських сил ряду європейських країн вважало тільняшку нестатутною формою одягу. Справді, часто моряки в’язали ці сорочки вручну, не дотримуючись стандартів якості матеріалу і ширини смуг. До того ж тоді в більшості країн з’явилася казенна морська форма: білизна, короткі штани з панчохами, формені каптани й капелюхи. Тому тільняшка майже на сто років зникла з активного вжитку моряків. За носіння тільників матросів суворо карали.

Реабілітували смугасту сорочку лише в середині XIX століття, коли в моду знову ввійшла голландська морська форма: короткий бушлат, розкльошені чорні штани, сині фланелеві сорочки із глибоким вирізом на грудях, з якого виднілися смужки. З цього моменту кожен моряк зобов’язаний був мати у своєму гардеробі як мінімум три тільняшки.

Двобортна суконна чорна куртка на теплій підкладці з відкладним коміром на голландський манер у російському флоті була введена в 1848 році як повсякденна форма одягу матросів так званих робочих екіпажів. Щоправда, назву вона отримала німецьку і спочатку називалася “брушлат”. У наказі 1848 року зафіксовано перше найменування цього предмета одягу від німецьких слів Brust — груди і latte — лати, тобто “захист грудей”. Пізніше, наприкінці XIX століття, брушлат стали іменувати буршлатом, і лише в 1917–1918 роках була прийнята нова форма вимови — бушлат.

Російські моряки у голандських костюмах та ще без тільняшок (1890-ті роки)

Іноземне походження і у знаменитих матроських штанів-кльош. У Франції за часів вітрильного флоту матроси носили штани особливого крою, які мали кінці штанин, що розширюються донизу, і формою нагадували дзвін. Французькою “дзвін” — cloche, що російською звучить як “кльош”. Такий покрій мав практичну потребу під час корабельних прибирань, коли вся палуба була мокрою, при підйомі на реї, під час приставання шлюпок до берега: було зручно одним рухом руки загнути кінці широких штанин догори вище колін і не намочити їх.

А формена матроська сорочка з білого полотна, парусини або синього сукна з великим відкладним коміром прямокутної форми (який може бути блакитним із білими смугами по краю), що відкинутий назад і залишає відкритою передню частину шиї (видно натільний одяг — смугасту тільняшку), отримала назву голландка (голланка). Вже сама ця назва вказує на джерело запозичення — форму голландських матросів.

Голландка відома в Росії з кінця XVII — початку XVIII століть. А ось білі смуги на блакитному комірі вперше з’явилися в 1851 році у веслярів корабельних шлюпок. Причому їх кількість залежала від нумерації морських підрозділів: у 1-ї дивізії — одна смужка, у 2-ї — дві, у 3-ї — три. У 1881 році три білі смуги на комірі були введені на комірах Гвардійського флотського екіпажу, а з 1882 року — для матросів і старшин усього флоту. З цього часу три білі смуги символізують три великі перемоги російського флоту — при Ганґуті (1714 р.), Чесмі (1770 р.) і Синопі (1853 р.). Назва “голландка” проіснувала на флоті до 1917 року, коли була витіснена назвою “форменка”.

Морська форма стала популярною і за межами флоту, в цивільного населення. Наприкінці XVIII століття деякі елементи морського форменого костюма ввійшли в дитячу і підліткову моду.

Дитячий або підлітковий костюм з елементами форменого одягу моряка — великим відкладним квадратним (зазвичай білим) коміром зі смужками і краваткою, іноді прикрашеною якірцями, — отримав назву матроска. Матроска могла бути не тільки білою полотняною, а й синьою. Вона була такого самого покрою, як і голландка, блакитний комір якої випускався поверх полотняної форменки.

Термін “матроска” утворений за тим самим принципом, що і назва цього одягу в англійській (sailor’s jacket) та французькій (matelot) мовах. В основу російської назви покладено слово голландського походження “матрос” (matroos), яке з’явилося на початку XVIII століття, в петровську епоху.

Як і доросла морська форма, матроска була запозичена. У Франції в другій половині XVIII століття під впливом ідей просвітителя Ж.-Ж. Руссо відбулася реформа дитячого костюма, який до того практично нічим не відрізнявся від одягу дорослих, що особливо болісно відбивалося на дітях з вищих верств суспільства, оскільки вони були змушені носити перуки, корсети, туфлі на підборах тощо.

Французька художниця Е. Віже-Лебрен сприяла поширенню нової моди як жіночої, так і дитячої. Ще в 1790 році вона написала портрет дофіна — сина короля Людовика XVI у матроському костюмі. Саме Е. Віже-Лебрен, яка в 1795–1801 роках жила в Росії, ввела матроску в російський побут. Художниця не тільки придумувала нові крої, а й дуже часто сама виконувала їх. Її добре прийняло російське суспільство, її вважали знавцем моди, і з її легкої руки поширилася не тільки доросла мода, а й дитяча матроска.

Отже, як бачимо, всі деталі російського морського костюма не тільки дорослого, а й навіть дитячого, були запозичені.