Хотабич та джин

Ще один улюблений персонаж радянської піонерії — старий Хотабич — уже самим ім’ям вказує на своє нерадянське походження. І справді, не лише ім’я, а й сюжет радянський автор запозичив.

1900 року в Англії вийшла фантастична повість “Мідний глечик” відомого на той час письменника Ф. Енсті (псевдонім Томаса Енсті Ґатрі). А той, своєю чергою, надихнувся сюжетом однієї з казок “Тисячі і однієї ночі”, де простий смертний, нічого не підозрюючи, випускає із глечика джина, з яким, як потім виявилося, не так уже й легко впоратися.

Т. Ґатрі народився в Кенсінґтоні (передмістя Лондона) у 1856 році. Освіту здобув у Королівському коледжі, а потім у Кембриджі, після закінчення якого зайнявся юриспруденцією. Свою першу книжку він опублікував у 1882 році. Це була весела історія про батька і сина, які помінялися місцями, — “Шкереберть, або Урок для батьків”. Ця книжка, а потім і багато інших (“Чорний пудель”, “Скорочена Венера”, “Мідний глечик” та ін.) принесли Томасу Ґатрі славу одного з найкращих англійських гумористів. Його пародії і жарти гідно оцінили в журналі “Панч”, до роботи в якому Т. Ґатрі приступив, залишивши юридичну практику.

Радянська повість-казка Лазаря Лаґіна “Старий Хотабич” про пригоди юного піонера Вольки Костилькова і його друзів із джином на ймення Гасан Абдурахман ібн Хотаб (він же — старий Хотабич) була написана в 1938 році. Повість спочатку друкували частинами спершу в “Піонерській правді”, а потім у журналі “Піонер”.

Л. Лаґін запозичив у Т. Ґатрі тільки сюжет — сучасна людина знаходить арабського джина і той виконує її бажання, але в іншому між двома творами є відмінності. У Т. Ґатрі: джина, ув’язненого в мідний глечик царем Соломоном, звільняє молодий лондонський архітектор, якому не вистачає грошей для вдалого одруження. Джин спочатку йому допомагає, а потім виявляється вкрай сварливим типом і намагається вбити свого визволителя. У Л. Лаґіна джина Гасана Абдурахмана ібн Хотаба звільняє в радянській Москві піонер Волька і перековує старорежимного Хотабича в радянську людину. “Старий Хотабич” був створений у дусі типової радянської пропаганди: стандартні подарунки джина — палаци й коштовності — радянському піонерові не потрібні, а Хотабича він перевиховує.

Згодом книжка виходила в нових редакціях. Причиною були зміни, що відбулися в СРСР й у світі після 1938 року. Наступні редакції містять вставки антикапіталістичної спрямованості. Вихід першої редакції 1953 року припав на розпал так званої “боротьби з космополітизмом”, через що в ній містилися вкрай різкі випади на адресу імперіалізму, США, постколоніальної влади Індії тощо. Ця редакція мало відома, тому що в новій, випущеній через два роки, всі ці правки були вилучені, але були додані нові.

Версія 1955 року дещо більша за оригінал, оскільки цього разу були додані цілі розділи. Наприклад, у стандартній версії герої повісті потрапляють до Італії, яка страждає під владою Муссоліні, а в розширеній версії — під владою капіталістів. У редакціях 1953 і 1955 років автор не брав участі. На обкладинці і на останній сторінці він був позначений тільки як “Л. Лагин”, без розкриття повного імені та по батькові.

Цікаво, що плагіат із Хотабичем триває і в сучасній Росії. Так, наприклад, у книзі Л. Лаґіна “Старий Хотабич”, що вийшла у видавництві “Эксмо” в 2011 році, ілюстрація на обкладинці книги один в один повторює радянський плакат 1950-х років “Здійснилися мрії народні”. Дизайнер лише домалював бороду і чалму.