Зміни у соціальній структурі населення

Зміни у соціальній структурі населення

Упродовж Першої свiтової вiйни соціальна структура населення південно-західних губерній, насамперед найманих робітників, зазнала відчутних змін. Головна причина – призов до лав Діючої армії. Лише з території Наддніпрянщини було мобілізовано не менше 4 млн чоловіків[256]. Лави робiтничого класу поповнили жiнки, пiдлiтки, представники економiчно пiдупалого пiд час вiйни мiщанства, дрiбнi службовцi тощо. Саме ці верстви виявили надзвичайну схильнiсть до гасел найбiльш радикальних соцiалiстичних полiтичних угруповань, як власне виразно нацiональних – українських, єврейських, польських, так й суто iнтернацiональних – включно з більшовицькими. Економiчнi негаразди, прагнення за будь-яку цiну уникнути призову до вiйська, низький культурний рiвень спонукали їх до пiдтримки найбiльш деструктивних iдей – скасування iнституту приватної власностi та негайного припинення вiйни, робили легкою здобиччю радикально налаштованих полiтичних авантюристiв. Вони й не забарилися чекати на себе: «спецiальне завдання моменту, – вказував найбiльш успiшний з них, – є органiзацiя пролетарiату».[257]

В найближчiй iсторичнiй перспективi це завдання вирiшила на свою користь єдина жорстко iєрархiзована, полiтично монолiтна, мобiльна, радикально й фанатично налаштована полiтична течiя iмперської соцiал-демократiї. На момент виходу з пiдпiлля в березнi 1917 р. вона нараховувала приблизно 24 тис. свiдомих бiйцiв, у т. ч. 2 тис. власне на Українi; у серпнi лави українських бiльшовикiв зросли до 33 тис. осiб, у т. ч. у складi партiйного об’єднання Пiвденно-Захiдного краю – 10 тис., обласного об’єднання Донецько-Криворiзької областi – близько 16 тис. осiб.

Головним об’єктом та iнструментом їх полiтичного впливу стали політичні та організаційні балагани – Ради робiтничих та солдатських депутатів, якi вважалися єдино можливою формою революцiйного уряду[258]. Слiд зауважити, що сам факт їх існування сприяв широкому розповсюдженню впливiв деструктивних, екстремістських полiтичних течiй. Ще один найважливiший об’єкт прискiпливої уваги полiтичних радикалiв – т. зв. фабрично-заводськi комiтети (ФЗК). Вони iснували паралельно з профспiлками, обиралися власне на пiдприємствах незалежно вiд партiйної та професiйної приналежностi робiтникiв та зберiгали органiзацiйну незалежнiсть вiд профспiлок до початку 1918 р. Улітку 1917 р. ФЗК існували практично на всіх промислових підприємствах України, являючи собою важливий інструмент більшовицького впливу на робітничу масу.[259]