Анархісти

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Анархісти

Отож, у цьому випадку, на крайньому «лівому» фланзі нашої умовної горизонтальної «лінійки» опиняться анархісти. Станом на 1917 р. (та і пізніше – аж до повного фізичного винищення або в розстрільних підвалах НКВС, або в концтаборах ім. Нафанаїла Френкеля) вони не являли собою якоїсь гомогенної, організованої політичної сили. Це були розпорошені в просторі нечисленні, маловідомі серед населення, політично та електорально невпливові гуртки політичних дисидентів. У цілому, їх погляди на питання державного устрою взагалі мали крайній антиетатистський характер і зводилися до такого:

1) у країні треба розв’язати соціальну революцію, яку необхідно поглибити до крайньої межі, «з метою надання їй характеру глибинного соціально-економічного перевороту, покликаного остаточно ліквідувати політичне, економічне, національне та інше гноблення»;

2) «переважна більшість» анархістів «вимагала негайної ліквідації державного устрою»;

3) анархісти вимагали «визнання пріоритету місцевих самоврядних структур перед будь-якими центральними координуючими органами», та «заперечували владну ієрархію»;

4) в цьому сенсі «вони були антиавторитарною лівою альтернативою большевизмові».[98]

Іншими словами, анархісти виразно та недвозначно відкидали засадничо саме поняття «права» в тому сенсі, в якому ця категорія на початку ХХ ст. існувала в понятійному просторі як європейському, так і суто російському.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.