Партія конституційних демократів

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Партія конституційних демократів

Головними програмними вимогами партії конституційних демократів після березня 1917 р. були: перетворення Імперії на парламентську республіку, збереження її територіальної цілісності, переможне завершення війни у складі Антанти. У соціально-економічній сфері партія обстоювала право на вільну організацію профспілок, проведення зборів та страйків, державне страхування робітників, поступове («по можливості») запровадження восьмигодинного робочого дня, законодавчу охорону всіх видів найманої праці. Х з’їзд партії (12—18 жовтня, Москва) додав до цього вимоги «демобілізації промисловості» та недопущення зниження непрямих податків[121]. Конституційні демократи також допускали вільне використання мов у побуті та у початкових школах, твердо виступаючи при цьому за «єдину та неподільну Росію», – єдиним винятком тут була хіба що їх Полтавська організація, яка обстоювала ідею автономії України у складі федеративної Росії. Але партія в цілому все ж таки активно виступала за конституційну монархію, що «виконує законодавчу владу разом із зібранням народних представників», українські кадети «бачили у конституційній і парламентській монархії лише перший крок до створення трудової держави соціальної правди». Лише влітку 1917 р. IX з’їзд кадетів визнав принцип автономії України, після чого представники партії увійшли до УЦР. У цілому при знайомстві з теоретичними здобутками та практичною діяльністю ліберальних партій, які діяли на території сучасної центральної, східної та південної України, «впадає у вічі, що вони не мали єдності в діях, у діях не було повної злагодженості. Відмічено постійну опозиційність лібералів: до царського уряду, до Центральної Ради в останні місяці її діяльності, до Гетьманату, до Директорії, до Радянської влади. Ці партії взагалі не мали видатних теоретиків, їх погляди коливалися від соціал-демократичних до октябристських».[122]

У національному питанні партія «народної свободи», яка завжди стояла на ґрунті законності та неухильного дотримання правопорядку, вважала політично доцільним «не ухилятися«від участі в «українському русі» та «організації влади». Таку позицію чітко зафіксував з’їзд кадетських організацій Волинської, Київської, Подільської та Чернігівської губерній 10—11 вересня 1917 р. Партія делегувала своїх представників до складу Української Центральної Ради, а лідер київських кадетів, відомий адвокат С. Крупнов увійшов до складу Малої Ради. Одночасно «українські» кадети висловили і застереження: подальше ставлення партії до Центральної Ради залежатиме від конкретного розвитку політичної ситуації в країні та від позиції, яку займе сама Рада.[123]

Чисельність конституційних демократів на кінець літа 1917 р. коливалася між 50—80 тисячами осіб в цілому по Імперії/Республіці[124]. Існуючі дані про організаційну структуру та чисельність партії є взагалі суперечливими. Так, центральний друкований орган партії газета «Речь» інформувала, що в травні в країні існувало 9 обласних партійних комітетів, 62 губернських, 229 організацій в різних населених пунктах, у т. ч. 41 – у містах Південно-Західного краю. В червні діяло 7 обласних, 62 губернських, 229 міських комітетів, у т. ч. в українських губерніях – 9 губернських, 61 міський та інші комітети, у т. ч. 34 з них – у промисловій зоні Південно-Західного краю[125]. За підрахунками радянського дослідника Х. Астрахана, на кінець серпня в країні діяло 323, а в жовтні – не менш як 370 організацій «партії народної свободи», у т. ч. в обох столицях, 73 губернських та обласних містах, 340 повітових центрах, 55 інших населених пунктах[126]. Двері в партію не були широко відкриті для всіх бажаючих.

Про це свідчило, зокрема, те, що сума доходів, з якої треба було платити членські внески, встановлювалася, як це було, наприклад, у Катеринославській організації, в 2000 крб.[127]

Намагаючись розповсюдити свій вплив і на сільське населення, конституційно-демократична партія утворила своєрідну політичну «конфедерацію» із Союзом земельних власників. Справа зрушила з місця: в деяких селах вдалося створити осередки, чисельність яких досягала 1000 і більше осіб. До партії записувалися навіть ті селяни, яким належала 1 десятина: боялися, що соціалісти хочуть і це відняти.[128]

Але, попри формальні успіхи, становище всередині партії було далеко не безхмарним. Із серпня фактично припинила діяльність Одеська парторганізація[129] – і це в одному з провідних в економічному відношенні міст країни! «Розчарування та скептицизм охопили за останній час членів партії народної свободи»[130] – це про ситуацію в парторганізації Харкова. Тут навіть довелося припинити випуск одного з друкованих партійних органів – у зв’язку з різким скороченням кількості симпатиків.[131]

Данный текст является ознакомительным фрагментом.