Відсторонення від влади Імператора та динаміка економічних процесів[200]

Відсторонення від влади Імператора та динаміка економічних процесів[200]

Зміна політичного устрою Російської держави, пов’язана із зреченням від престолу Імператора Миколи II, його брата Михаїла, формуванням Тимчасового комітету IV Державної Думи, створенням Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів і, отже, початком розпаду централізованого керівництва країною, яка четвертий рік поспіль несла тягар участі у Світовій війні, каталізували темпи розвитку кризових явищ в економіці країни. Напередодні війни Імперія мала бездефіцитний бюджет (25% його складали доходи від продажу горілки), активне сальдо торговельного балансу, а також обіймала перше місце в світі за золотими запасами державної скарбниці; державний борг при цьому складав 9 млрд карбованців.[201]

Перші економічні проблеми, що спіткали Імперію вже восени 1914 р., невпинно наростали впродовж усього періоду 1914—1916 рр. Наслідок – значна деформація військово-господарського життя держави[202]. З 1 серпня 1914 р. по 1 вересня 1917 р., за офіційними даними, прямі військові видатки Росії склали 41,4 млрд карбованців. Бюджетний дефіцит станом на 1 вересня 1917 р. – 35 млрд карбованців, внутрішня та зовнішня заборгованість – 80 млрд, тобто 2/3 національного доходу, або 571 карбованець на душу населення[203]. Фінансування військового бюджету відбувалося за рахунок збільшення непрямих податків, закордонних запозичень, але головним чином, за рахунок емісії казначейських білетів Державного банку. Обсяг грошової маси, яка знаходилася в обігу на лютий 1917 р., досяг майже 10 млрд карбованців, тобто збільшився у порівнянні з 1914 р. майже в 6 разів.[204]

Перебравши владу, Тимчасовий уряд (міністри фінансів – М. Терещенко (березень – квітень), О. Шингарьов (квітень – червень), М. Некрасов (липень – вересень), М. Бернацький (вересень – жовтень)) перетворив друкарський верстат практично в єдиний засіб фінансування військових потреб. Право на емісію Державному банку на період з 1 серпня 1914 р. по 26 жовтня 1917 р. надавалося 9 разів, у т. ч. за час перебування при владі Тимчасового уряду не менше як 5 разів. Загальна сума емісії складала відповідно 14,2 млрд, у т. ч в березні—жовтні – 10 млрд[205]. Станом на кінець жовтня обсяг грошової маси в обігу досяг майже 20 млрд, причому золотом забезпечувалося хіба що 7% цієї суми.[206]

Ще одним напрямком покриття військових видатків було підвищення непрямих податків, хоча Тимчасовий уряд таки встиг проголосити себе принциповим противником цього заходу[207]. Акцизи неодноразово підвищували на все, що могли, чи то на махорку (більше ніж на 50%), чи то на проїзд у трамваї (на 100%)[208] тощо.

Було встановлено і казенну монополію на торгівлю деякими товарами першої необхідності. Уже 25 березня новий уряд декларував запровадження хлібної монополії. 1 вересня оголосили про запровадження і монополії «конфетно-кондитерської»[209]. У першій половині вересня уряд ухвалив рішення про запровадження казенного продажу цукру. На думку ініціатора цього заходу, міністра фінансів М. Бернацького, це мало б принести принаймні 900 млн річного доходу[210]. За декілька днів до 26 жовтня Мінфін запропонував уряду ухвалити рішення встановити державну монополію на чай, каву, тютюн[211]. Як вважали фахівці, за умови послідовного проведення урядом курсу на запровадження державної монополії на ці та інші товари держава отримувала б ці товари за цінами нижчими, ніж ринкові. Це мало б наслідком зменшення інфляції та значною мірою переклало б фінансування військових потреб на майнові верстви населення Імперії.[212]

Однією з найбільш пекучих проблем післяромановської країни стало продовольче питання. Ситуація загострилася настільки, що (так принаймні вважали авторитетні дослідники) деяким містам та промисловим центрам загрожувала голодна смерть[213]. Натомість ситуація з хлібом у Південно-Західному краї була незрівнянно кращою. Незважаючи на мобілізацію до Діючої армії значної кількості працездатних чоловіків, захоплення частини українських земель німцями та австро-угорцями, скорочення посівних площ порівняно з 1914 р. більше як на 20%, погіршення агротехніки (сільське господарство використало 4 млн пудів мінеральних добрив проти 43 млн у 1913 р.[214]), відсутність у 45% господарств землеробських знарядь та значне скорочення поголів’я коней[215] тощо, у 1917 р. все ж урожай зібрали непоганий. Валовий збір склав 1065 млн пудів, або 30% валового збору по країні. Іншими словами, урожай на душу населення в Південно-Західному краї був на 20% вищим порівняно з іншими територіями Республіки (39 та 31 пуд відповідно). Ця обставина, а також наявність минулорічних запасів обумовили порівняно нижчі темпи розвитку продовольчої кризи в південно-західних губерніях, ніж по країні в цілому. Зовнішній прояв цього процесу полягав, перш за все, у темпах зростання цін на продовольство та товари першої необхідності: індекс зростання товарних цін у цілому по державі за період з липня 1914 р. по жовтень 1917 р. склав більше 1000%.[216]