Групи впливу

Групи впливу

Характерна особливiсть iмперського великого капiталу – вiдсутнiсть органiзацiйної єдностi та полiтичної одностайності навіть із ключових питань. Станом на 1917 р. її найбiльшими об’єднаннями були московська, петроградська, уральська та пiвденна промисловi групи. При цьому двi останнi тяжiли до петроградської, а основна маса периферiйної середньої торговельно-промислової верстви – до московської групи. Ця остання активно розiгрувала карту «нацiонального» росiйського крила iмперського буржуазного класу, в якому, на вiдмiну вiд iнших, частка iноземного капiталу була не дуже великою.

Економiчна база цiєї групи – текстильна промисловiсть та торгiвля, головним чином мануфактурою. Московський капiтал домiнував на внутрiшньому торговельному ринку i мав доволi тiснi зв’язки з провiнцiйною росiйською промислово-торговельною буржуазiєю.

Економiчно найбiльш розвинутою була, власне, петроградська група, ядро якої складали власники та керiвники металообробних та машинобудiвних корпорацiй. Капiтали групи працювали в органiчнiй взаємодiї як, власне, з капiталом нацiональним, так i закордонним, особливо британським та французьким. Органiзацiйний центр групи – Петроградське товариство заводчикiв та фабрикантiв – дiяло пiд рiзними назвами з 1897 р. Воно об’єднувало власникiв близько 450 промислових пiдприємств, на яких працювало 280 тис. найманих робiтникiв (при цьому 180 тис. припадало на пiдприємства з числом зайнятих понад 1 тис. на кожному).[172]

Важливiшою складовою частиною петроградського угруповання була пiвденноросiйська промислова група, надзвичайно тiсно пов’язана з британськими та французькими капiталами, ринками та технологiями. Специфiка складу цiєї групи, згiдно з влучним висловом вiдомого на той час експерта: «не знає анi традицiй, анi становостi, анi нацiональностi, анi замкнутостi певного населення».[173]

У полiтичному планi мiж обома групами iснували певнi розбiжностi щодо шляхiв та методiв забезпечення і розвитку своїх перспективних та поточних iнтересiв[174]. Так, петроградсько-пiвденноросiйська група, обдарована численними урядовими преференцiями, до початку 1917 р. особливої полiтичної активностi не виявляла, прагнула дiяти головним чином шляхом позалаштункових умов та домовленостей. Форма пiдтримки дiючих полiтичних партiй, покликаних обстоювати її iнтереси на публiчному рiвнi, – головним чином фiнансова. Натомiсть московська група демонструвала постiйно зростаючу полiтичну активнiсть. Очолювана такими всеімперсько вiдомими дiячами, як О. Коновалов, П. Рябушинський, С. Смирнов, С. Третьяков та iн., вона активно лобiювала свої економiчнi та полiтичнi iнтереси через мережу вiйськово-промислових комiтетiв (ВПК), Союз земств та мiст (Земгор), але головне – через Московський бiржовий комiтет, який об’єднував приблизно 500 найбiльших пiдприємцiв. Практичною дiяльнiстю останнього фактично керувало Товариство фабрикантiв бавовнопаперової промисловостi – провiдної представницької органiзацiї власникiв бавовняних закладiв Центрально-промислового району.[175]

На полiтичному рiвнi московські промисловці працювали в найтiснiшому контактi з конституцiйно-демократич-ною партiєю П. Мiлюкова та т. зв. Прогресивним блоком IV Державної Думи. 1917 р. ця група докладала вiдчайдушних зусиль для об’єднання пiд своїм патронатом усiх груп iмперського промислово-торговельного класу. Власне, з цiєю метою лiдери московської групи iнiцiювали створення Всеросiйського союзу торгівлі та промисловостi, що мало своїм наслiдком загострення стосункiв мiж двома групами. «Петроградцi» розцiнили цей крок як спробу послабити їх позицiї серед 175 корпоративних органiзацiй промисловцiв та пiдприємцiв, якi iснували в країнi напередоднi Лютневого перевороту.

Загальноросiйським представницьким центром фiнансово-промислової елiти була Рада з’їздiв представникiв промисловостi та торгiвлi. Заснований 1906 р., цей постiйний орган великої торговельної та промислової буржуазiї мав тiснi й розгалуженi зв’язки з iмперським, а згодом i республiканським Тимчасовим урядами. Провiдну роль у Радi відігравали вищеназванi представники фінансово-промислових угруповань Пiвдня, передовсiм Донецького басейну.[176]

Спробою подолання iснуючих протирiч та непорозумiнь стала Всеросiйська конференцiя представникiв промисловостi (Петроград, 1 червня). З одного боку, вона стала початком процесу корпоративної солiдаризації в масштабах країни, з iншого – одностайно та недвозначно заперечила право найманих робiтникiв на встановлення т. зв. «робiтничого контролю» за господарською дiяльнiстю пiдприємств. З’їзд ухвалив рiшення про об’єднання найбiльших корпоративних органiзацiй – Всеросiйського союзу торгівлi та промисловостi, Ради з’їзду представникiв промисловостi та торгівлi, Ради з’їздiв бiржової торгiвлi та сiльського господарства – в єдину структуру. Полiтична програма об’єднання передбачала неухильну пiдтримку розвитку країни шляхом, вiдкритим «великими реформами» 1861 р., вимагала створення профспiлок, головним завданням яких повинно було стати «упорядкування» взаємин мiж працею та капiталом, негайної заборони всiх форм робiтничого контролю, вживання Тимчасовим урядом усiєї повноти влади проти деструктивних полiтичних сил. У випадку неприйняття цих вимог урядом конференцiя попередила його про можливiсть оголошення загальноросiйського локауту.[177]

Данный текст является ознакомительным фрагментом.