Велике князівство Литовське/Річ Посполита
Велике князівство Литовське/Річ Посполита
Інкорпорованими до складу Великого князівства були Волинь, Вязьма, Київщина, Сіверщина, Смоленське князівство, Східне Поділля, Підляшшя, Турово-Пінська земля, Чорна Русь, «а також землі, якими розпоряджалися верхівські князі Масальські та Мезецькі. Натомість решта верхівських князів, а саме Новосільські (Воротинські, Одоєвські, Бельовські) сиділи на уділах і мали договірні стосунки з Вільно»[345]. Процес інкорпорації «українських» земель розпочався 1320 р., коли тамтешній володар – князь Гедимін у битві на р. Ірпінь переміг об’єднане військо татар та київського князя Станіслава і на підставі існуючого de facto «права завоювання» прилучив Київ до Великого князівства Литовського. Місцеве населення негативних для себе змін від переміни володаря не відчуло – новий владика зберіг для новоприєднаних володінь «всі ті права та привілеї, які мали мешканці того князівства».
Гедимін.
Аналогічно чинив і король Польщі. 1349 р. Казимир приєднав до коронних земель Київське, Чернігівське та Переяславське князівства, а сейм спеціальним законом санкціонував для русинів право «вільним відправленням віри користуватися і всіма тими правами користуватися, якими користуються поляки». Єдиною запровадженою у життя новацією став хіба адміністративний поділ новоприєднаних князівств на воєводства та повіти.[346]
Зміни володарів, політичних режимів та державної приналежності руське населення Литви та Польщі й надалі обходило, адже всі наступні владики спеціальними актами підтверджували їх існуючі права та привілеї – «в основу інтеграційних стратегій Литви, спрямованих на інкорпоровані українські та білоруські землі, теж відпочатково було покладено принцип збереження «старовини… удільність, устрій та суспільна стратифікація цих земель залишалися практично непорушними. Тільки на зміну Рюриковичам удільними князями стали Гедиміновичі»[347]. Наприклад, 1386 р. великий князь Литовський Владислав Ягеллон, «пам’ятаючи попереднє своє право на деякі руські[348] землі, в тому числі на згадані князівства, взяв їх пакі у своє володарювання, підтвердив, однак їм те, що вони всіма тими правами користуватися мають, якими й інші його землі». Надалі цей законний порядок неодноразово підтверджувався, наприклад, спеціальними актами 1433 р. та 1507 р.
Головна причина відмови великих князів литовських від жорсткої централізованої моделі управління, як це показав В. Брехуненко, полягала в тому, що «Литва і територіально, і демографічно, і, що найважливіше, культурно потонула в руській стихії». При цьому «руська еліта продемонструвала відмову від претензій на самодостатнє власне державне життя. Розсереджена по осібних князівствах-державах вона… не генерувала не тільки ідеї відновлення своєї «великої держави», а й потягу до утворення з руських земель окремого руського політичного організму в рамках Великого князівства Литовського. Руські князі та зрущені Гедиміновічі зосередилися на куди вужчому завданні – консервуванні «старовини» як змісту широкої автономії цих земель… Українська еліта жодним порухом не виказала прагнення зіперти свою «старовину» на міцніший ґрунт, на ґрунт оформлення осібного політичного організму як третьої складової цієї держави».[349]
Ці права та привілеї жили, так сказати, своїм власним життям, існували та розвивалися за власною логікою, логікою розвитку правових норм та настанов – будь-які персональні зміни у вищому керівництві держави або, скажімо, переміни в адміністративному статусі тієї чи іншої території (землі, воєводства, іншої адміністративної одиниці) цих норм не торкалися. Причина полягала в особливостях польської інтеграційної моделі: «в Короні, на відміну від інших європейських аналогів… обмеження прав прилучених територій не супроводжувалося посиленням влади короля. Після Казимира Великого, який мав тверду руку, Польща невпинно рухалася в бік шляхетської демократії з liberub veto і порівняно слабкою постаттю короля». При цьому «кінцева мета інтеграційних змагань Польщі», чи то на Правобережжі сучасної України, чи то у Східному Помор’ї, чи то на литовських теренах, «без сумніву, полягала в руйнуванні самобутності приєднаних земель та повної уніфікації тамтешніх земель за польським взірцем…
Усі заходи вели до поступового формування у світоглядних орієнтирах еліт з підкорених земель цінносної установки про свою належність до єдиноїрічпосполитської еліти незалежно від етнічного походження».[350]
Ось красномовний приклад: 1569 р. польський король Сигізмунд-Август радикально змінив правовий статус Київського князівства, вивівши його «навічно з усіма містами та повітами» зі складу Великого князівства Литовського і приєднавши до коронних земель. При цьому він «присягнув за себе та наступників своїх», давши Київщині «за підписом власної руки своєї та всіх бувших на Соймі членів особливий на то привілей». Суть привілею: люди, які мешкали на території бувшого князівства, приєднувалися до Речі Посполитої «як рівні до рівних і вільні до вільних люди і кожному з них по своєму чину і гідності дозволяється користуватися тими ж привілеями, вільностями та свободами, якими користуються всі інші обивателі Королівства Польського». Дворянство київське при цьому «мало участь в обох чинах, які разом з королем управляли Республікою Польською, тобто в Сенаторському та лицарському».[351]
Цитований нами «маршал Роменського повіту, статський радник та кавалер» – єдиний відомий нам дослідник, який дав собі раду розібратися з корпусом правових актів («особливих прав, звичаїв, привілеїв, вольностей, свобід та переваг, якими Мала Росія з самих давніх часів користувалася»), які впродовж майже півтисячі років регулювали політичне, соціальне та економічне життя в Київському та Галицько-Волинському князівствах, ВКЛ та Речі Посполитій. Ось їх перелік:
1. Владислава Ягелла Установлення – про вільності жителів Королівства…
2. Привілеї Короля Сигізмунда Августа про зрівняння Литовского и Руського шляхетства з шляхетством Польським. Вільно, 7 июня 1563 г.
3. Конституція 1567 р., яка відбулася на сейме в Петрикові за Короля Сигізмунда Августа.
4. Привілей Короля Сигізмунда Августа з додатком в підтвердженні вищеописаної 1563року червня 7 дня привілею наданий.
5. Привілей Короля Сигізмунда Августа Князівству Київському, приєднання до корони Польської наданий. 23 грудня 1568р., Сейм підписав 5 червня 1569р., Люблин.
6. Присяга Короля Польського Генріха. 1573 р.
7. Присяга Короля Польського Стефана. 1546 p.
8. Подтверджувальна грамота піднесена Королю Стефану. 1546 p.
9. Присяга Короля Польського Сигізмунда III. 1588 р.
10. Загальне підтвердження прав Короля Сигізмунда III 1588р.
11. Привілей, що підтверджує Статут Великого князівства Литовського. 28 січня 1588 р.
12. Конституції відбувщогося 1588 року на Соймі коронації Короля Сигізмунда III Підтвердження прав Київських, Волинських та Браславських.
13. Договір Короля Володислава, внесений до Конституції Сейму виборчого 1632 року.
14. Присяга Короля Польського Володислава Сигізмунда IV 1632 року.
15. Загальне підтвердження прав Володислава Сигізмунда IV 1633 року.
16. Конституції 1633року, що відбулася на Соймі коронаційному Короля Володислава.
17. Присяга Короля Польського Іоанна Казимира. 1649 p.
18. Загальне підтвердження прав Короля Іоанна Казимира 1649р..[352]
Данный текст является ознакомительным фрагментом.