С. Петлюра

С. Петлюра

За походженням – із священицької родини. Освіта – церковно-парафіяльна школа. Виключений з Полтавської духовної семінарії, навчався на курсах українознавства. 38 років.

Як це не дивно, але нам не пощастило виявити жодної об’єктивної наукової розвідки про погляди на державне будівництво людини, яка є чи не уособленням так званої «Української революції», особливо в 1919—1920 рр. У грубезному труді В. Солдатенка розділ про народження та перші роки життя С. Петлюри має красномовну назву «Без особливих прикмет»[77]. У 1895 р. вступив до семінарії. «Навчався нерівно», уже в першому класі був залишений на другий рік. 1901 р. із семінарії був виключений. Не маючи освіти та професійних звичок, опинився на соціальному дні, перебивався випадковими заробітками. 1904 р., не маючи ніяких повноважень, узяв участь у роботі I з’їзду Революційної Української партії, «майже автоматично перетворюючись з периферійного працівника на діяча “центру”», «підпав під вплив В. Винниченка та В. Антоновича». При цьому майбутній вождь Директорії «ніколи не відзначався активною партійною діяльністю». Це і не дивно, адже політичні погляди у Симона Васильовича були відсутні настільки, що він одночасно редагував і ліберальну «Раду», яку видавав своїм коштом Є. Чикаленко, і «“екстремістське” соціал-демократичне “Слово”». У 1908 р. він, після відомого конфлікту з українськими есдеками, переїхав до Петрограда, де працював бухгалтером і де, вірогідно за рекомендацією М. Грушевського, вступив до братства «вільних мулярів». Переїхавши до Москви 1910 р., став редактором «Украинской жизни», «зосередившись на національно-культурних проблемах». Перша світова війна внесла свої корективи: Петлюру було мобілізовано до лав діючої армії. Якщо точно – санітаром на Західний фронт, але невдовзі брати «підшукали престижну та прибуткову посаду» – Симон Васильович став земським діячем[78]. Із цим інтелектуальним та політичним багажем і поринув у 1917 р.

С. Петлюра.