Що говорять документи УЦР та спомини безпосередніх учасників? – 2
Що говорять документи УЦР та спомини безпосередніх учасників? – 2
При цьому всьому державні мужі в Києві (хіба за двома винятками) і гадки не мали, що відбувається в Бресті. 3 січня М. Рафес, між іншим, член Малої ради, на її засіданні вніс офіційний запит «Генеральному секретаріату, чи відомо йому, що українська делегація бере участь у переговорах про сепаратний мир. Яких заходів має він вжити в цій справі?»[308] Відповідь йому обіцяли надати на наступному засіданні. Звісно, ніякої відповіді він не отримав – не до того було.
5 січня місце Винниченка на чолі уряду заступив керівник «делегації М. Грушевського» В. Голубович. Це сталося в той самий день, коли в Петрограді легітимні Всеросійські Установчі збори відкинули більшовицькі домагання влади та їхні заклики підписати сепаратний мир[309]. Наступного дня, 6 січня, на засіданні МР один із її чільників та член ЦК УПСР несподівано заявив, «що партія у. с. р. уже два дні (тобто 4 і 5 січня. – Д. Я.) обговорює справу з 4-м Універсалом і про державну незалежність»!
8 січня було оприлюднено брехливу «Відозву Генерального секретаріату до народу України про мирні переговори», в якій безсоромно повідомлялося: «Українська делегація має наказ згідно з волею українського народу добиватися миру. <…> Зараз продовжуються наради, конференції в Брест-Литовському»[310]. Запевнення це, нагадаємо, з’явилося тоді, коли умови миру в Бресті вже були обговорені і парафовані – справа була лише за папірцем про незалежність УНР! 9 січня на засіданні Малої ради О. Шульгин – спересердя, мабуть, – фактично розголосив суть таємної угоди між УНР та Австро-Угорщиною щодо приєднання Холмщини до України. «Ми бажаємо, – сказав він у відповідь на питання представника польської громади, – щоби Холмщина прилучилася до України, але хочемо, щоб це було переведено референдумом»[311]. Згідно з М. Галаганом, «промовляв і член української мирової делегації М. Любинський, який разом із другим членом тієї ж делегації О. Севрюком був тоді саме у Києві; він говорив, що коли б цей акт проголошення незалежності УНР стався раніше, то це значно улегшило б роботу делегації та прискорило б заключення миру»[312] (підкреслення наше. – Д. Я.).
Палке бажання пана Грушевського та його прихильників приєднати – на підставі невідомого права – Холмщину до УНР дуже скоро виявилося черговою руйнівною утопією – так само, як і решта зовнішньополітичних конструктів вітчизняних націонал-соціалістів. Річ у тім, що, давши згоду на приєднання Холмщини до УНР, імперський провід створив нерозв’язний надалі конфлікт із польською громадою. Це з одного боку. З іншого, Австро-Угорщина цією згодою створила смертельно небезпечний прецедент, погодившись «на втручання іноземної держави у свої внутрішні справи. Однак ці її жертви так і не отримали належної компенсації, оскільки Україна змогла поставити тільки частину від обіцяних обсягів продовольства. Ця частка, щоправда, врятувала багатьом людям їх життя і здоров’я»[313], – констатує сучасний австрійський дослідник. Аби не втратити остаточно підтримку поляків, імперський уряд фактично саботував передачу Холмщини до складу УНР. 20 червня австрійський уряд заявив «представникам Польського клубу, що без його згоди жодних змін в Галичині він не допустить».
А ось цю обіцянку було виконано. Оскільки УНР не виконала зобов’язання за договором про поставку 1 млн т збіжжя, то Відень відмовився виконати свою обіцянку щодо Холмщини. 16 липня 1918 р. «відданий на збереження до німецького Міністерства закордонних справ екземпляр протоколу було спалено у дворі міністерської будівлі. Прямих вказівок цісаря Карла щодо цього не виявлено. Однак без сумніву все відбулося за його згоди».
Данный текст является ознакомительным фрагментом.