І Універсал: обставини народження – 2

І Універсал: обставини народження – 2

Крім того, I Універсал уже від початку містив не тільки недійсні поняття, але й відверто брехливі твердження. Наприклад, автори документа стверджували, що «народукраїнський», «народ селян, робітників, трудящого люду» «поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі». Річ тут навіть не в тому, що земля як така не має «прав» та «вольностей» – їх мають (або не мають) виключно люди, які на цій землі живуть та плодяться. Річ у тому, наприклад, що «права» та «вольності» людей, рівних перед Законом, покликані захищати як самі закони, так і правоохоронна система в цілому – суди, прокуратура, поліція абощо. Рівними перед Законом можуть бути і є, як правило, лише громадяни – власне, вони тому і громадяни, що вони рівні перед Законом, джерелом якого є обраний ними представницький орган, у той час як самі громадяни джерелом Закону не є – вони є лише носіями природних прав, джерелом яких, у свою чергу, є Бог, Абсолют, Творець.

Така ієрархія понять та цінностей не була на ті часи якоюсь чудернацькою інновацією – це була добре розроблена як філософською та політичною, так і юридичною думкою система, яка діяла і в США (після проголошення Декларації незалежності в 1773 р.), і в європейських країнах після повалення т. зв. Старого порядку (тобто після 1793 р.). З цією системою та її ціннісними орієнтирами власне українська філософська та політична думка була добре обізнана – досить навести лише імена М. Василенка, М. Драгоманова, Б. Кістяківського, І. Франка.

Далі – більше. Якщо замислитись над змістом категорій «робітники» та «трудящий люд», то стане очевидним призабутий сьогодні факт: усі без винятку «робітники», «пролетарі», «трудящий люд» у містах («трудящий люд» у селах називається «селяни»), які в поті чола свого здобували ресурс для виживання на території губерній Південно-Західного краю, були за своєю суттю селянами. Вони почали залишати рідні села після реформи 1861 р. – спершу поодинці, а з початком індустріальної «реформації» 1880-х років – сотнями тисяч. Але ментально, психологічно, культурно, світоглядно вони продовжували залишатися селянами. Крім того, низький рівень освіти був причиною того, що саме цим людям було вкрай важко (якщо взагалі можливо) інтегруватися в економічні реалії міста, а підніматися щаблинами соціальної ієрархії – і поготів. Ці люди були приречені на тяжку буденну працю – в цьому сенсі «перебудова» системи, започаткована імператором Олександром II, не дала їм практично нічого. Людина, яка з покоління в покоління потерпає від браку харчів, мало цікавиться громадянськими правами як такими або, скажімо, проблемами федеративного устрою держави.

Треба сказати прямо: люди, до яких апелювала Українська Центральна Рада, люди, інтереси яких вона прагнула виражати й обстоювати, мислили як соціальні лузери, поводилися як соціальні лузери, почувалися соціальними лузерами, були ними і не бачили шляхів та методів, за допомогою яких вони могли би цей стан змінити – якщо навіть не для себе, то бодай для своїх дітей. Такий стан справ вони пов’язували зі своїм національним походженням, яке, на їхню думку, прирікало їх на довічне існування у селянському ярмі. Треба підкреслити: якщо вони і помилялися в цьому, то не дуже сильно – за Романових було докладено багато зусиль, аби довести до такого стану нащадків колись вільних обивателів Речі Посполитої/Великого князівства Литовського.

У цьому сенсі I Універсал не був задуманий його авторами як документ правовий. Такими категоріями вони взагалі не оперували ані публічно, ані приватно. Отже, самого розуміння того, що продуктивне, а не руйнівне вирішення проблеми визволення від національного та соціального гноблення можливе тільки на платформі права та похідного від нього закону та за допомогою демократичних процедур, у лідерів УЦР в принципі не було.

Текст Універсалу засвідчує це досить виразно. Поруч із пасажем «не одділяючись від всієї Росії» стоїть теза «хай порядок і лад на Вкраїні дають… Всенародні Українські збори (Сойм)» та «всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші, «Українські збори». Тут же, без переходу, стверджується: «закони, що мають лад давати по всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім парламенті», та нарікання, що «Тимчасоверосійське правительство (яке, на відміну від УЦР, діяло в межах чинного правового поля, у повній відповідності до мандата, виданого легітимною Державною думою та самочинною Петроградською радою робітничих та солдатських депутатів, яка фактично контролювала імперську столицю) одкинуло всі наші домагання, одпихнуло простягнену руку українського народу». Чудернацтво, а якщо точніше – політичне та правове дикунство цього пункту полягало в тому, що ніякий уряд, тим більше такий, у самій назві якого міститься означення «тимчасовий», не може встановлювати або змінювати форму державного устрою. І було добре відомо на початку того століття, що таке питання є виключною прерогативою обраної на загальних та вільних виборах Конституанті – в даному випадку Всеросійських Установчих зборів.

Але керманичів УЦР такі дрібниці не обходили. Далі документ містив твердження не менш оригінальні, наприклад, такі: «Центральне російське правительство <…> не схотіло разом з нами творити новий лад», «нас приневолено (підкреслення наше. – Д. Я.), щоб ми самі творили нашу долю». Або: «приписуємо нашим громадянам негайно прийти згоди і порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступить до підготовки нового правильного життя» (підкреслення наше. – Д. Я.). За дужками залишилося пояснення – що таке життя «правильне» і чим воно відрізняється від життя «неправильного». Але на такі дрібниці уваги ніхто не звертав.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.