Прикінцеві положення
Прикінцеві положення
або висновки спеціально для президентів, прем’єр-, віце– і просто міністрів, голів Верховної Ради та їх заступників, секретарів та заступників секретарів Ради національної безпеки і оборони, народних депутатів, лідерів політичних партій та їх активістів, журналістів, політологів і просто коментаторів усього сущого в усіх українських та закордонних ЗМІ, а також фахівців та аматорів з написання, переписування та удосконалювання Конституцій України.
Системний аналіз українознавчих досліджень 1991—2008 рр. дозволяє постулювати такі аксіоматичні положення:
1. Сучасна держава Україна являє собою конгломерат нетотожних за обставинами походження та розвитку земель, об’єднаних в одній державі терористичними та/або адміністративними методами.
2. Держава Україна в її сучасному стані приречена.
3. Яких-небудь суттєвих історичних, ментальних, правових, культурних, ідеологічних, економічних, психологічних або будь-яких інших причин, які уможливили би її продуктивний розвиток на власній основі, не існує.
4. Сучасна держава Україна, подібно до сучасної Бельгії, виразно складається з двох виразно окреслених історико-культурних територій та спільнот.
5. Територія власне «України-Руси» має кордони за лінію «Хутір Михайлівський – сучасний північно-східний кордон України по правий берег р. Ворскла – по правому берегу р. Ворскла до її впадіння в р. Дніпро біля м. Кременчук – Кременчук – Олександрія – Знам’янка – правий берег р. Велика Вісь – Умань – Бершадь – Піщанка – лівий берег р. Дністер – Новоселиця – сучасний україно-румунський, україно-словацький, україно-угорський, україно-польський, україно-білоруський кордони – Хутір Михайлівський».
6. Територія сучасної держави Україна, розташована на схід від лінії «Ворскла – Дніпро», є за походженням відмінною від першої політичним, економічним, історичним утворенням.
7. Спільнота, яка проживає на території умовної «України-Руси», та спільнота, яка проживає на решті території сучасної України, – дві відмінні спільноти за обставинами походження, історичного розвитку, мовою, конфесіональними уподобаннями, культурними орієнтаціями тощо, які мають латентний конфліктний характер.
8. Поєднати орієнтації та уподобання обох спільнот у межах даної політичної системи неможливо.
9. Продуктивний компроміс між цими спільнотами якщо і можливий, то виключно за зразком Фландрії та Валлонії.
10. Будь-яка централістична модель побудови політичної системи України прирікає державу, країну, державні інститути, соціум, громадян на перманентні конфлікти, стагнацію та занепад.
11. Єдиною продуктивною формою державного устрою «України-Руси» може бути правове федералістичне об’єднання самоуправних громад із делегацією деякої частини повноважень конституційно суворо обмеженій кількості центральних органів влади.
12. В основу конституційного устрою «України-Руси» треба покласти принципи, запропоновані 1920 р. М. Драгомановим та професором Київського університету Св. Володимира Оттоном Ейхельманом.
5 серпня 2009 р.
Київ
Данный текст является ознакомительным фрагментом.