VII пленум УЦР

VII пленум УЦР

Назвати це збіговисько «Пленумом Української Центральної ради», на яке «небагато з’їхалося членів Ради», язик не повертається, адже в її засіданнях взяли участь тільки представники ліворадикальних українських та єврейських соціалістичних партій. Це по-перше. По-друге, вже при першому голосуванні 30 жовтня з’ясувалося: участь у голосуванні брало хіба 15% із 643 персонально відомих її членів. Нарешті, по-третє, це зібрання «УЦР» жодних правових, законних підстав ухвалювати рішення, які були «проголосовані» впродовж наступних трьох днів, не мало.

Усі ті ухвали були об’єктивно спрямовані на вирішення двох найпринциповіших для їхніх ініціаторів завдань. Завдання перше – захопити владу у Південно-Західному краї Російської республіки, спершу добивши законний демократичний центральний уряд країни. Завдання друге – якнайшвидше вивести Росію з війни, закривши таким чином необхідність для країн Почвірного союзу вести війну на два фронти, надати їм можливість зосередити всі зусилля та ресурси на війні на західному театрі військових дій.

Важливо підкреслити: вожді українського націонал-соціалізму не видумали нічого оригінального – вони лише послідовно продовжували розігрувати партію, правила якої були встановлені не ними, а вождями петроградського перевороту ще в лютому 1917 р. Як справедливо відзначили автори новітніх «Нарисів історії Росії», уже від перших хвилин по усуненні від влади Миколи II «навіть праві політики визнавали право «революції» «обирати» уряди. Озброєна революційна меншість скористається цим правом іще не раз». Це – принцип перший.

Принцип другий. Тимчасовий уряд, так само від перших хвилин свого існування, поспішав узяти під контроль імперську державну машину «й позбутися контролю з боку представницьких органів». Це, в свою чергу, «означало ще один, цього разу залаштунковий переворот – розпуск Думи, ім’ям якої й відбулася революція. Ліквідація Думи, – абсолютно слушно зауважують автори цитованих «Нарисів», – зіграла з урядом злий жарт: відтепер його доля залежала від доброї волі партійних вождів і коливання масових настроїв у столиці. Опора у вигляді парламенту зникла».[223]

У листопаді аналогічним чином вчинили і в Києві. Так, наприклад, 25 листопада місцеві діячі ухвалили «Закон «Про порядок видання нових законів»», який закріплював законодавчу ініціативу лише за МР та ГС. Інакше кажучи, саме від 25 листопада УЦР, якби вона колись і зібралася на якесь засідання, була би позбавлена оголошеної її фундаторами та членами основної функції і остаточно та формально перетворилася б на нікчемну «говорильню»[224], якою вона, якщо називати речі своїми іменами, була чи не від першого дня свого існування.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.