Українські Установчі збори як політична технологія

Українські Установчі збори як політична технологія

Найкращим свідченням реальних, а не декларованих цілей провідників націонал-соціалістичної України є історія зі спробою скликати так звані Українські Установчі збори для того, щоб накинути рядно легальності на їх політичні прожекти.

Головне з них, невідоме (або майже невідоме) дослідникам, сучасники подій бачили цілком ясно. Ось лише один приклад: австро-угорська армія та українське січове стрілецтво «мали відвоювати нас, «Велику Україну», та разом з Галичиною утворити Українську державу. Щоправда, то мало бути королівство, а на чолі мав стояти Вільгельм Габсбург, онук Франца-Йосифа, імператора австрійського. <…> Ми жили вістками, що приходили через кордон (російсько-австро-угорський. – Д. Я.) до нас».[264]

Якщо всіх попередніх свідчень, які підтверджують такий висновок, замало, то ось ще одне: «…серед переважної більшості членів українських фракцій соціал-демократів і соціал-революціонерів доволі міцно закріпилась була ще одна ілюзія, а саме та, що новонароджена Українська Народна Республіка (яка не була ані суб’єктом, ані об’єктом міжнародного права. – Д. Я.) своєю ініціативою у справі мирних переговорів з Центральними державами може спричинитись до припинення війни й заключення загального миру між усіма воюючими державами. <…> В кожному разі в українських соціал-демократів і соціал-революціонерів було тоді настільки почуття реальності, що вони не ховались за якісь абстрактно-теоретичні міркування і справу миру ставили в усій її реально-практичній необхідності».[265]

Січові стрільці.

Ховатись і справді не було ніякої потреби. Уся історія зі скликанням УУЗ – зайве тому підтвердження. 11 листопада на надзвичайному засіданні Малої ради законопроект про скликання УУЗ представляв О. Севрюк. Після короткого обговорення МР ухвалила: «право брати участь в Українських Установчих зборах» мають «громадяни Російської республіки» (!!!) І це не жарт – це протокольний запис.

Друге рішення – «рештки голосів кожного списку, на бажання виборців даної округи, можуть бути з’єднані з рештою голосів різних партій в інших округах». Третя світового значення інновація містилася у постанові Української Центральної ради щодо затвердження Закону про вибори до Українських Установчих зборів від 11, 16 листопада – дарма що УЦР з цього приводу ніколи не збиралася.

Ще одна інновація була такою: «здати на Генеральне секретарство військових справ[266] безпосередні виконавчі заходи, потрібні, щоб технічно налагодити вибори до Українських Установчих зборів для найшвидшого їх переведення та успішного ходу». Але цим не обмежились.

Четвертий винахід українських «державців» полягав у тому, що виборчі округи для виборів в Українські УЗ сформували для територій, які до складу УНР не вписали навіть III Універсалом. Це – Острогозький виборчий округ у складі Бірючанського, Богучарського, Валуйського та Острогозького повітів Воронезької губернії, Новооскільський повіт Курської губернії. «Крім того, – читаємо в розділі першім «Закону про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки», – полишається право окремим адміністративним одиницям, зазначеним в цім Законі території, заявити <…> про своє бажання взяти участь у виборах до Українських Установчих зборів – і тоді комісія прилучає їх до суміжної виборчої округи»[267]. І це п’ятий технологічний винахід організаторів виборчого процесу.

Та на цьому не зупинилися. Ще 28 листопада есерівська фракція провела через Малу раду (участь у цьому засіданні взяло аж 26 її членів) «майже одноголосно» ухвалене рішення про скликання в Києві на 10 грудня «наради всіх обраних від України до Всеросійських Установчих зборів депутатів». На просте питання – навіщо скликати таку нараду на 10 грудня, якщо відкриття Всеросійських Установчих зборів призначене на 28 листопада? – О. Севрюк відповів: тому що «скоріше наради скликати було неможливо». Генеральну урядову лінію вирішив роз’яснити особисто голова Генсекретаріату Уряд, як запевняв він з трибуни, – «дбатиме про організування міцної центральної власті, котра спиралася би на всі демократичні сили і могла б зміцнити здобутки революції». Це по-перше. А по-друге, вів далі Володимир Кирилович, ГС «обстоював і обстоює за Всеросійськими Установчими зборами і буде їм допомагати у творенні центральної власті» на федеративних засадах. «Всі сподівались якоїсь важної заяви, а вийшло коротко і просто. Члени Малої ради усміхаються. «Меншості» шепчуться і починають сміятись. Тихий сміх опановує всіма, в тому числі і самим Винниченком», – записано в протоколі.[268]

За декілька днів, а саме 2 грудня, Винниченко, доповідаючи про візит до ГС невідомого нам «представника московських громадських кругів Філатова», сформулював уже таку засадничу думку: «Російські Установчі ні в Петрограді, ні в Москві не зберуться», а «краще їм зібратися в Курську, де можна сподіватися на поміч України, або в Нижньому Новгороді»[269], де надати цю потужну допомогу націонал-соціалістичному Києву було, напевно, набагато легше, ніж у Курську, або, наприклад, у тому самому Києві. Однак, як з’ясувалося вже за чотири дні, нікому і ні в чому провід УНР допомогти вже не міг, навіть якби й збирався. Саме того дня Винниченко пожалівся присутнім на засіданні Малої ради: петроградські побратими, яким він щиро запропонував руку й серце, «своїм чоботом хочуть роздушити український рух і затягти нас у своє гниле петербургське болото», взагалі «демагогічно, нечесно і безсовісно ведуть свою агітацію», хоча «як раніш, так і тепер ми стоїмо на ґрунті організації загально-російської влади однорідної, соціалістичної і федеративної».[270]

Данный текст является ознакомительным фрагментом.