Транспорт

Транспорт

Ситуація в галузі, яка перманентно погіршувалася впродовж усіх років війни, стала одним з головних чинників посилення хаосу в господарському житті країни. Ситуація в цій царині господарського, економічного життя була, на нашу думку, другим за значущістю нервовим вузлом, негаразди з яким кожного дня відчував на собі кожний громадянин найбільшої в світі суходольної країни.

Дорожнє господарство Імперії з давніх-давен було одним з найбільш відсталих галузей. Забезпеченість залізничним транспортом тут була нижча, ніж у США, майже в 5 разів, Франції – в 3,5, Німеччини – в 3, Великої Британії – більш ніж у 2 рази. За роки Світової війни ситуація погіршилася катастрофічно, особливо швидкими темпами хаос наростав після березня 1917 р.[224] Наприклад, рухомий склад Південної залізниці у вересні 1917 р. нараховував 1193 потяги, у т. ч. 246 (20,6%), які потребували ремонту; відремонтовано за перше півріччя було лише 133 потяги, у т. ч. на заводі Гартмана – 48[225]. У другій половині року найбільші центри з ремонту рухомого складу – Харківський паровозобудівний, Луганський Гартмана, Сумський машинобудівний, Вільде, Брянський в Катеринославі та Севастопольський порт разом відремонтували хіба що 50 потягів[226]. Скорочення парку паровозів мало своїм прямим наслідком значне погіршення використання вагонів. На кінець 1917 р. їх середній пробіг знизився на 17,5% порівняно з 1916 р., а час обігу працюючого вагона збільшився відповідно з 6,5 до 13,5 діб, що практично означало зменшення пропускної здатності залізниць більше ніж у два рази. Буквально на очах погіршувався і стан дорожнього господарства. Унаслідок гострої нестачі рейок, стрілок, кріплень та інших матеріалів ремонт залізниць не забезпечував їх нормального функціонування.[227]

Не можна сказати, що така ситуація перебувала поза межами уваги центрального уряду. Наприклад, ще 22 та 23 вересня стан справ на залізницях прискіпливо обговорили на спеціальній нараді під головуванням начальника управління Міністерства шляхів сполучення В. Лебедєва, якому було надано права товариша міністра. На нараді були присутні начальник військових сполучень генерал-майор М. Раттель, керівники Петроградського, Московського, Київського порайонних комітетів, уповноважені Північного, Західного, Південно-Західного фронтів, а також практично всіх залізниць європейської частини країни. Підсумковий документ на 20 сторінках констатував такі причини паралічу залізничного транспорту: падіння продуктивності праці залізничних майстерень, наслідком чого стало незадовільне оновлення парку потягів та вагонів. Продуктивність праці впала, головним чином, внаслідок гострої нестачі запасних матеріалів та частин, що, у свою чергу, було наслідком незадовільного постачання залізницями металу, який було спрямовано безпосередньо на виробництво озброєнь. Причиною негараздів також були простої верстатів та механізмів, дефіцит кваліфікованих робітників, який був наслідком мобілізацій на фронт, незадовільний стан охорони праці, який спричинив високий рівень травматизму серед працюючих. Серед негативних факторів називалися і розповсюдження зрівнялівки в оплаті праці, і нестача продовольства[228]. Остання, у свою чергу, пояснювалася тим, що на залізничних станціях накопичилася велика кількість продовольчих вантажів, які нічим було довезти до споживачів. Так, наприклад, лише на станції Південно-Західної залізниці в 1917 р. надійшло більше 11 млн пуд. продовольства (11,5 млн у 1915 р.), значна кількість якого залишалася без руху[229]. Давалося взнаки і радикальне погіршення матеріального становища працюючих. Наприклад, на Московсько-Київсько-Воронезькій залізниці щоденний прийом вагонів було обмежено 75 замість 450 у зв’язку з тим, що робітники не вийшли на роботу, оскільки просто не мали взуття.[230]

Данный текст является ознакомительным фрагментом.