Чотири очевидних міркування

Чотири очевидних міркування

Перше полягає, насамперед, у надзвичайно низькому (якщо такий був узагалі) рівні правової (але не тільки) культури провідників українського руху. Головна інтенція їх діяльності, яка, до слова, відбивала засадничі інтереси українського селянства, полягала в ліквідації існуючого принципу приватної власності, у першу чергу – на землю.

Це означало необхідність виходу за межі понять «право» та «закон» як таких, оскільки ні в який інший спосіб реалізувати та легітимізувати «право» українського селянства і т. зв. «трудових елементів» на те, що їм не належало, було неможливо за визначенням.

Друге міркування полягає в тому, що свідомий вихід поза межі понять «право» та «закон» неодмінним наслідком своїм мав необхідність застосування збройної сили та масового терору проти всіх незгодних – жодного іншого способу «все відняти і поділити» як не існувало, так і не існує.

Третє міркування: після окупації Росією частини Речі Посполитої, існуюча на цих землях писемна правова традиція, заснована на принципах римського права, виборності голови держави – монарха, джерела закону, але не права, наявності природних кордонів, федералізму тощо, була офіційна замінена на протилежну, яка відкидала принаймні деякі засадничі принципи попередньої правової системи. А саме: не допускала виборності монарха, який був у Росії не тільки джерелом закону, але й права (так, на відміну від ВКЛ/РП, російський монарх не мусив присягати «за себе і за своїх наслідників» у непорушності законних прав шляхти та обивателів). Російська політико-правова традиція аж до XIX ст. не визнавала принципу федералізму і лише вимушено мирилася з автономним статусом Царства Польського та Великого князівства Фінляндського.

Четверте. Давалася взнаки й принципово інша інтелектуальна атмосфера, спричинена надзвичайною – порівняно з офіційно-православною – обмеженістю інтелектуальних впливів Католицької церкви, протестантських рухів та вільномулярства. Обмежені політичні права підданих на території Російської імперії були запроваджені лише наприкінці 1905 р. і за 12 років не стали побутовою, звичною практикою життя людей, 9 з 10 яких були неписьменними і, отже, знаходилися поза межами культурних впливів – як правових, так і політичних.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.