Що таке Майдан?

З формального погляду, Майдан — це територія площі Незалежності, яка знаходиться в центрі міста Києва в Україні. Однак Майдан — територія негеографічна. Майдан — простір, що має іде­альний і в значній мірі сакральний зміст, що проявився у подіях 2004-го і 2013-2014 рр. в Україні.

Але ось яке питання виникає. Найбільша кількість життів ук­раїнців у протестах 2013-2014 років принесена в жертву на Майдані в лютому 2014 року. Чому захист деякої території виявився настільки важливим, що українці готові були жертвувати своїм життям? Що там таке на цьому Майдані? Ну не будинки ж, які горять, і не асфальт, який руйнується, настільки важливий для українців.

Назва «Майдан» у колишньої площі Жовтневої революції виникає 1990 року завдяки безлічі мітингів за незалежність, зокрема «революції на граніті» у вересні 1990 року. Проте вперше Майдан як явище в своїй ідеальній сакральній якості виник як спроба очевидної демонстрації єдності України в процесі здійснення народної волі протесту проти фальсифікації президентських виборів 2004 року в Україні. У цих процесах Майдан, що скандував ім’я майбутнього президента (Ющенка), виконував функцію повернення права в процесі нав’язаного безправ’я.

Проте вже тоді проявилася особлива якість Майдану — егрегор народу. Це означає, що на території Майдану в процесі самоорганізації протесту виникла особлива моральна атмосфера довіри людей один до одного, взаємодопомоги, ввічливості та толерантності. Суперечки та конфлікти в такій атмосфері стають недоречними. Приїжджі гості швидко виявляють цей особливий дух і починають відчувати себе тут своїми.

Майдан так би й залишився унікальним історичним явищем, яке б поступово забулося, якби не подальші події в Україні.

З 2004 року Майдан почав проявляти себе як місце, до якого апелювали політики, коли політична рівновага в країні порушувалася. Зокрема Майдан як спроба відновлення рівноваги в країні збирався під час політичної кризи навесні 2007 року в Україні. Проте з приходом до влади Віктора Януковича в 2010 році рівновага в країні почала руйнуватися системно.

Руйнована з 2010 року владою рівновага на різних рівнях по­літичного, економічного, культурного та соціального життя Ук­раїни призвела до цілого ряду Майданів — 27 квітня 2010-го Майдан проти Харківських угод України та Росії (дешевий газ Росії в обмін на продовження перебування російського флоту в українському Севастополі), коли відбулися сутички демонстрантів з міліцією на вулиці Грушевського; Податковий Майдан (листопад 2010) проти податкового кодексу Азарова-Тігіпка, який був розігнаний владою; Майдан проти закону Колєсніченка-Ківалова, що обмежував розвиток української мови (липень 2012), проігнорований владою.

Найбільш відомим вважається Податковий Майдан, а інші два протести зазвичай не пов’язують із Майданом як географічною територією, оскільки протест проти Харківських угод привів до сутичок на вулиці Грушевського (яка поряд з Майданом ), а протест проти антиукраїнських законів відбувався по всій Україні, зокрема і на Майдані.

Віктор Янукович назавжди увійде в українську історію як лю­­дина, що двічі призвела суспільство України до масових про­тестів, — до Помаранчевої Революції 2004 року і до революції 2013-2014 рр. Водночас Віктор Янукович увійде також і в світову історію як людина, яка побудувала перше олігархічно-поліцейсько-бандитське утворення з повністю знищеною національною державою, з особливим цинізмом і свавіллям кримі­нально-корпоративних структур влади.

Сутність такого міліцейсько-олігархо-бандитського утворення в тому, що воно взагалі-то вже не держава, а його економічна система вже не корупція. Корупція для такої держави — давно пройдений етап. Адже корупція в традиційному розумінні це — руйнування держави. А ми говоримо про вже зруйновану державу: коли міліція публічно співпрацює з олігархами і бандитами; коли чиновники не просто беруть хабарі приховано, а коли хабарі перетворені на публічну систему регулярного другого податку і здійснюються поставки грошей знизу вверх по всій вертикалі влади; коли Суд діє винятково як репресивний орган і публічно обслуговує міліцейсько-олігархо-бандитську вертикаль; коли влада публічно наймає бандитів для відбирання бізнесу у неслухняних бізнесменів і вибивання грошей зі слухняних бізнесменів.

Україна — складна країна, яка у своїй історії територіально частинами належала до різних цивілізацій. Україна завжди трималася на системі міжцивілізаційної внутрішньої рівноваги. Рішення про розбалансування рівноваги всередині країни було прийнято за її межами — в США, Європі та Росії. Демократія в Україні дозволила прийти до влади людям, які в силу різних причин не змогли чинити опір зовнішньому управлінню цих геополітичних гравців і під це зовнішнє управління вибудували кримінально— корпоративну систему, що зруйнувала міжцивілізаційну рівновагу всередині країни.

Майдан у подіях громадянського протесту 2013-2014 року виявився територією відновлення всіх порушених владою рівноваг в Україні. Майдан — явно демонстрована публічна єдність всієї України. Географія загиблих на Майдані в лютому 2014 року — це географія всієї країни, це географія мортирологічної єдності країни. У цьому сенсі политий кров’ю Майдан отримує особливий статус для країни.

Ось чому для української кримінально-корпоративної влади виявилося так важливо знищити Майдан — інакше їй було неможливо зберегти бажану нерівновагу, в якій вона домінувала. У цьому сенсі принцип «розділяй і володарюй» у новому народжуваному на наших очах світі буде дооформлений до більш стратегічно потужного принципу: «створюй нерівноваги і володарюй».

По суті, Віктор Янукович не створив нічого унікального. І в Росії, і в Китаї, і в Європі, і навіть у США збудовані подібні системи, бо ми переживаємо період переходу від світу держав до світу корпорацій. Проте Віктор Янукович перший вибудував систему, яку ще належить побачити громадянам інших країн, і, перш за все, перерахованим тут. Це система кримінальної корпоратократії, де держави фактично немає, а колишні державні органи, перетворені в структури кримінально-корпоративної влади, знищують середній клас, примушуючи його разом з усіма іншими до рабської праці.