Тихе враження

Nov. 25th, 2013 at 1:51 AM

Ітогі подвєдьом, як казав класик. Попередні, а може, і остан­ні — завтра покаже.

Не очікував такої кількості людей на Майдані. Як казав інший класик (з паралельної реальності «радіо-маршрутка») — запахло вєсной.

Комусь не сподобалися повсюдні гасла «Слава Україні — героям слава!». Наче це ледь не нацистський демарш.

Дарма. Гасло хороше, дзвінке. Можете вважати мене та моїх друзів (поетів, художників, архітекторів) нацистами, якщо ви параноїк.

Когось нажахала велика кількість різноманітної партійної сим­­воліки (тю, чого б це?)

Скажіть спасибі, що вони взагалі є і мозолять ваші тендітні очі — в нас тут не Бульболенд, шановні, давно пора звикнути — в нашій країні можна і партійною символікою похизуватися, це нормально, взагалі-то. І куй би стільки народу вилізло лютувати, як би в нас не було партійної опозизії (ну яка вже є, на себе подивіться, врешті).

Комусь не сподобався ґвалт під Кабміном — мовляв, навіщо?

Подякуйте, що в нашій країні можна отак, величезною лавою, підійти до Кабміну, до державної функції, висказати їй своє фє та здерти з мента його ідіотську шапку. Поки можна, і це є демонстрація громадської присутності та маніфест невдоволення. Комусь з автономно налаштованих націоналістів не сподобалося, що це все цивільні хіхонькі-хахонькі, а не 300 спартанців, купа ментівських трупів і дві цистерни смачної крові.

Що ж, карайте міліціянтів як можете, для цього ви й існуєте, а в цього протесту інша функція — засвідчити масову громадянську присутність на вулицях. Так, це не панацея, але, знову ж таки — подякуйте місцевим агроельфам, що вони взагалі переймаються хоч чимось (і тут є за що дякувати, знаючи паскудний характер агроельфа і його стійку звичку до покуїзму).

Комусь (навіть й далеко не симпатикам із «русскімір») взагалі не зрозуміла сама ідея угоди з ЄС. Тут взагалі дуже просто — давньотрипільське гасло «Геть від Москви!» виникло не на порожньому місці. В чудової країни Швейцарія, яку часом ставлять за приклад позаблоковості та само-ахуєнності, нема під боком такого тяжко-похмільного сусіда, як у нас. Сусіда, який постійно намагається примоститися у вашому ліжку, гучно мити свої православні мудя у вашій туалетній кімнаті, та о третій ночі тужливо співати «Полє, русскоє поооолє!» з вашого балкону. І тут не час на цю псевдо-козацьку гордість — мол, ми самі розберемося. Не розберемося. Бо воно таке люте, що аж розрослося на пів земної кулі, і самотужки, без певної співпраці з адекватними сусідами, від цього нафтового алкоголіка самим оселедцем не відбитися. Чи багато ми знаємо країн, де чимала частка населення відчуває відразу до всього автохтонного та плекає нєізбівную тоску по счастью? О так, напевно, це Німеччина або Польща, так. Або Чехія. Аж ніяк не Таможеносоюзія.

Окрім того, зауважу — наше щастя, що нами «керують» праг­матики-дегенерати, а не романтики-ідеалісти, що століттями цаствують в Таможеносоюзії.

Так, наші «майдани» часом схожі на вистави з акторами з провінційних труп. Ок. Але вони в нас є. Сам той факт, що здібність агроельфів підняти свої дупи і припертися з транспорантами на майдан, враховується як значний фактор при побудові тактичних схем в політичних перегонах — тішить. Бо міг би і не враховуватися, але враховується.