9

Портрет вождя заворушився, заливаючи ленінську кімнату сімдесятих років минулого віку й тисячоліття кров'ю. Вусища розросталися, стаючи все товстішими й гидкішими. Марко подумав, що вони можуть бути шлангом-поливалкою, перекачуючи в просторінь ленінської кімнати, яка теж почала по-стахановськи розбухати, потоки невинної крові.

Зрештою, було чимало химерного. Першою була поява самого портрету, адже після ХХ-го з'їзду партії сталінославіє не практикувалося.

Може, відколи він… що саме – відколи? чому саме – він?… словом, відколи він перебуває в цьому стані, знову назріла потреба троянди для диктатури пролетаріату? Скромного букету ромашок для семінариста Джугашвілі? Опіумного маку для великого Сталіна? А може, ця потреба ніколи не зникала?

Іншою неправдоподібністю було те, що ленінська кімната то збільшувалася, то зменшувалася, уподібнюючись до шальок терезів. Стіни почали тріщати. Маркові барабанні перетинки ледь не лопнули.

«Коммунизм – это молодость мира – и его приближать молодым!» – повідомляло прибите над дверима червоно-біле гасло.

Його зміст ще можна було розтлумачити законами певної людської логіки. Більшовики, як і нацисти, практикували фізичні, навіть фізіологічні культи.

Першим із них був культ молодості. Звісно, на певних плакатах можна було побачити, до прикладу, сивовусого токаря, який радісно ділиться з юними комсомолками секретами своєї професії. Або усміхнену, неначе адепт Крішни, доярку, що бадьоро звітує про перевиконання планів на всіх фронтах і позиціях.

Незважаючи на це, на пропагандистських плакатах зображали переважно молодих. Старість асоціюється з мудрістю. Мудрість – небажана при сталевих режимах.

Також заохочувався культ спорту. Але не зовнішньої привабливості й фізичної вроди. Негласно це вважалося пропагандою буржуазних надмірностей, ледь не збочень. Радянська людина повинна бути сильною, з міцними м'язами, безстатевим лицем і поглядом вольового транссексуала. Міцні м'язи потрібні для перевиконання планів партії, отже – планів народу.

Але чому ленінська кімната – як пружина – то стискається, то розтягується? Невже ця некрозна територія дивом перетворилася на живий організм, що може не лише рухатися, а й відчувати біль? Якщо це так, навіть у якомусь ще далекому до законів реального часу метафізичному вимірі, то це передвісник тектонічних зсувів у інфарктному серці імперії зла, як її називає Рейган.

Третім дивацтвом видавалося те, що брови на портреті рухалися. Марко підійшов ближче – брови кишіли якимось підозрілими мікроорганізмами. Вони налазили одна на одну, п'явки намагалися поглинути бактерій, а ті потім труїли п'явок, їм не допомагало навіть спільне об'єднання в надбрівних дугах колись напівбога у френчі, а зараз – безживного портрету від якогось вождемаза. Живності, яка пожирала брови, було так багато, що ставало незрозуміло, чи це портрет вождя, чи двохсотий з'їзд бактерій і п'явок на кічевому полотні.

Академіка Миколу Вавілова керівні й спрямовуючі начальники таборів і їхні заступники (часто без вищої освіти, але з робітничо-селянським походженням) називали «професорською свинею». З нього глумилися, мовляв, це не професор, а лайно…

Може, він розмножив цих п'явок і бактерій, помстившись із того світу мертвому генералісимусу?

Але чи відімщують мертві мертвим? Які закони і скільки їх у безконечному Гадесовому просторі?

Передчуття тривоги за сина, не прохаючи дозволу, наповнювало Гнатове серце.