II

Вдруге він зустрів Ірину наступного дня. Вона стояла неподалік від входу до музичної академії і розмовляла по телефону. Помітивши Артема, посміхнулась і помахала йому рукою. І одразу ж новий день набув нових, яскравих кольорів. Артем одяг на обличчя найкращу з своїх посмішок і спробував справити враження. Втім, це йому навряд чи вдалося.

– Ти ще тут? – сказала Ірина, чітко вимальовуючи той кордон, який, з її точки зору, мав бути присутнім між ними. Кордон між Майданом і невідомим, який, цілком можливо, завтра зникне.

Артем відчув злість. Не на того напала, пташко. Так просто від мене не відчепишся!

– Звісно. Радий бачити. Сьогодні без канапок?

– А, ось хто я для тебе, – сяйнула вона тією посмішкою, яка ще учора зачепила Артема за живе. – Дівчина з канапками?

– У першу чергу дівчина. Що до канапок…

– Якщо зголоднів, поряд Макдональдс, – пхикнула Ірина і хотіла йти. Нічого не залишалося, окрім як повторити учорашній маневр – вхопити її за руку і примусити повернутись. Втім, вона не образилась. Лише кинула погляд на його руку, після чого оглянула Артема вже зацікавлено.

– А ти амбітний!

– Саме так. Тому пропоную відвідати Макдональдс разом. Погоджуйся.

Того разу Артему не поталанило.

– Дякую, але не маю на це часу. Дівчина з канапками повинна дбати про апетит активістів. Жартую. Якщо чесно – я медик. Плануємо розгорнути медпункт, отже роботи вдосталь.

– Я можу допомогти?

Вона на мить замислилась, приклавши пальчика до своїх чарівних вуст.

– Плануєш залишитися?

– Так, – Артем повів рукою, вказуючи на оточуючі їх будівлі – Мені тут подобається. Стільки однодумців… А серед них такі чарівні дівчата! їхати до Львова було б необачністю з мого боку.

– Все ясно з тобою, – Ірина дістала з кишені візитівку і простягла її Артему. – У такому випадку зателефонуй.

– Це твій телефон?

Вона пирснула зі сміху.

– Як би не так. Телефон координатора. Нам потрібні волонтери.

І знову зникла, як і напередодні. Артем поглянув на глянцевий чотирикутник візитної картки і заховав її до портмоне. Про себе відмітив, що це дівча його заінтригувало своєю безпосередністю, яка неймовірним чином поєднувалась з умінням тримати на відстані. Втім, не залицятись же він приїхав до Києва, є безліч актуальніших справ. Артем натяг на голову капюшон і покрокував до підземки. Накрапував дрібний дощ і потрібно було влаштовуватись, готуючись до довгої боротьби. Але маленьке дівча у кумедному капелюшку з косичками вже не йшло йому з думок. Київ зустрів і прийняв його. З великим обсягом роботи і мотивацією.