Фронти громадянської війни

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Фронти громадянської війни

У цій ситуації державний та політичний провід УНР залишився «поза грою» і міг лише пасивно спостерігати за подіями. Цей його маргінальний стан радикально підсилювався з перебігом подій на головному фронті громадянської війни. Ще 25 січня 1920 р. більшовики захопили головну базу Добровольчої армії та союзників на півдні України – Одесу. Частини УГА, які перебували в районі Бірзула – Балта, визнали владу більшовиків. Частини Дієвої армії під командуванням Омеляновича-Павленка, що оперували в районі Ананіїв – Балта, розділившись на окремі загони, намагалися прорватися на Правобережжя. Вся Україна була охоплена селянськими повстаннями, війна на її теренах остаточно набула неорганізованого характеру. Червоні і польські війська протистояли одне одному по лінії Ямпіль – Жмеринка – Козятин – Житомир – Коростень. Частини під командуванням Удовиченка ледве втримували ділянку фронту від Дністра до Нової Ушиці. На початку травня на фронті утворилася парадоксальна ситуація, яку командувач описав такими словами: «Польські війська натискали на червоних, останні – на армію УНР, а з боку Вапнярки, в її запіллі, наступали червоні частини, що їх спішно було кинуто для ліквідації “петлюрівських” військ».[455]