Угода Краснов – Скоропадський: оцінки contra

Угода Краснов – Скоропадський: оцінки contra

Угода 3 листопада була надзвичайно вороже зустрінута в націонал-соціалістичному середовищі. Для ненависників гетьмана ця декларація була абсолютно неприйнятною принаймні з двох принципових міркувань. По-перше, її реалізація призвела б до створення потужного, впливового, підтриманого Антантою антибільшовицького фронту. По-друге, вона мала би своїм наслідком усунення українського національно-політичного табору із політичного життя і України, і Росії – адже у разі перемоги довелося б відповідати за державну зраду.

Національні історики соціалістичного напрямку, очевидно, вкрай негативно характеризували значення цих документів. Один з них, наприклад, кваліфікував їх не інакше як «новий диктаторський жест гетьмана», або стверджував, що «з формально-правного погляду то були акти державного перевороту згори проти суверенности Української Держави»[236]. Інший намагався переконати в тому, що угода і відповідна грамота гетьмана є не чим іншим, як «зовнішнім проявом державного замаху згори, який виконав сам гетьман проти суверенности і національного характеру Української Держави у змові з неділімськими діячами з-поміж московської меншини в Україні та з білим московським рухом ген. Денікіна. Це був просто удар по українській державній ідеї», – писав він.[237]

Ще один фахівець стверджував: «Це одинокий акт у нашій історії, може і всесвітній, що суверен самостійної, незалежної держави добровільно, без ніякого морального і фізичного примусу, неприволений ані внутрішніми, ані зовнішніми обставинами, кинув державний прапор під ноги відвічного ворога українського народу».[238]