ІІ. Причини розколу помаранчевої команди
ІІ. Причини розколу помаранчевої команди
1. З чого все почалося
Головною прикрістю, яка вразила все українське суспільство у післяпомаранчевий період, стало протистояння вчорашніх союзників і лідерів Помаранчевої революції — Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Про це протистояння українці дізналися одразу ж після тріумфальної перемоги над зловісним кучмівським режимом. Був час, коли наприкінці грудня, в першій половині січня Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко навіть не зустрічалися. Вперше вони разом з’явилися на людях у день інавгурації новообраного Президента України Віктора Ющенка 23 січня 2005 року. Що ж відбувалося у цей період і що стало причиною явного протистояння?
Про причину знали всі провідні політики, але про неї мало говорили публічно і зовсім не писали, тому широкі маси народу користувалися здебільшого чутками. А причина була єдина — нестримне бажання Юлії Тимошенко посісти посаду Прем’єр-міністра України. Саме через цю посаду все і почалося.
Свої виняткові права на зайняття поста Прем’єр-міністра України Юлія Володимирівна обґрунтовувала липневою 2004 року домовленістю з Віктором Ющенком. Саме тоді був укладений союз виборчого блоку партій «Наша Україна» Віктора Ющенка і партії «Батьківщина» на чолі із Ю.Тимошенко. От тоді Юлія Володимирівна зуміла домогтися від Віктора Андрійовича обіцянки, що коли його оберуть президентом, то він запропонує їй посаду прем’єра.
2. Шкура невбитого ведмедя
Ідея створення коаліції «Сила народу» належала Юлії Тимошенко, вона прагнула залучити до участі в ній і Соціалістичну партію України, однак О.Мороз рішуче відмовився. Тому угоду підписали у дворі штабу «Нашої України» Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко. Суть угоди зводилася до того, що «Наша Україна» і «Батьківщина» висувають і підтримують єдиного кандидата у Президенти України Віктора Ющенка. Взамін Юлія Тимошенко виторговувала для себе посаду прем’єра. Це робилося так неприховано і нав’язливо, що викликало хвилю обурення у таборі нашоукраїнців. Як можна ділити шкуру невбитого ведмедя? Чому заздалегідь обіцяти лише посаду прем’єра, чому не розподілити ще й посад віце-прем’єрів і міністрів? Збоку це виглядало смішно.
Із самого початку категоричну незгоду щодо завчасного розподілу посад висловили начальник виборчого штабу «Нашої України» Роман Безсмертний, заступники начальника штабу Петро Порошенко, Юрій Єхануров, голова Української Народної Партії Юрій Костенко, голова Народного Руху України Борис Тарасюк, заступник керівника фракції «Наша Україна» у Верховній Раді Микола Мартиненко та інші. Всі вони не погоджувалися на передчасний розподіл посад, бо вважали найголовнішим завданням — усунення зловісного режиму Кучми. Саме це і було визначальною метою коаліції.
Всі розуміли, що протистояти кандидату від тодішньої влади міг лише Віктор Ющенко. Тому заява Юлії Тимошенко про те, що вона відмовляється балотуватися на пост Президента України на користь В.Ющенка, виглядала непереконливо, а її домагання взамін за це отримати пост прем’єра викликали не лише посмішки, а й насмішки. Хтось із соратників В.Ющенка спересердя навіть сказав: «Коня кують, а жаба ногу підставляє». Юрій Костенко запитував, а за що саме посада прем’єра має дістатися Юлії Тимошенко? Запитання досить слушне, адже Українська народна партія мала досить організовані структури в усіх областях, чого тоді не було у «Батьківщини». До речі, про те, що собою являли партійні структури «Батьківщини» на Дніпропетровщині автор вже докладно писав у книзі «Монолітне болото». Фактично, крім платних функціонерів на рівні обласних і районних організацій, за ВО «Батьківщина» не було нічогісінько.
Незважаючи на непоступливий спротив соратників Віктора Ющенка, Юлія Тимошенко все-таки заручилася його обіцянкою. Водночас вона затаїла злість на всіх, хто їй перечив і дозволив собі над нею глузувати. З цього часу всі вони стали її особистими ворогами. Нестримна жага влади і злоба охопили тендітну і миловидну жінку.
3. Перша спроба розподілу шкури
У ході виборчих перегонів, а особливо під час Помаранчевої революції, було не до посад — про них першою згадала Юлія Володимирівна одразу ж після перемоги Віктора Ющенка у повторному другому турі виборів 26 грудня 2004 року. Тоді Віктор Ющенко ще не сприйняв всерйоз домагань Юлії Тимошенко на посаду прем’єра і сказав їй, що на цей пост рекомендуватиме голову бюджетного комітету Верховної Ради України Петра Порошенка, якому вже доручив формувати новий склад уряду.
Юлія Володимирівна одразу ж згадала Віктору Андрійовичу його липневу обіцянку. У свою чергу Роман Безсмертний нагадав претенденту на прем’єрську папаху її ж виборчі зобов’язання. Чи не у всіх округах, закріплених за ВО «Батьківщина», виборча кампанія блоку «Сила народу» була «успішно» провалена.
Пригадую, які це були чорні дні в центральному офісі ВО «Батьківщина». Настрій лідера передався підлеглим, всі були похмурі, злі та ображені на В.Ющенка. Ось тоді в рядах «Батьківщини» і почало посилено мусуватися нагадування про липневу обіцянку Віктора Ющенка та чи не вперше з’явився термін «оточення президента». Головними супротивниками для Юлії Тимошенко та її близьких соратників стали передовсім Петро Порошенко та Роман Безсмертний, тому з них і розпочали творити страхополохів. Робили це хоч і підступно, але професійно — звичайно, що з точки зору маніпуляцій суспільною свідомістю.
Відверте небажання Віктора Ющенка бачити на посаді прем’єра Юлію Тимошенко стало причиною того, що вони два тижні не зустрічалися — аж до інавгурації. Але ці дні команда Юлії Володимирівни не марнувала даремно.
4. Інавгурація і маніпуляція
До інавгурації ВО «Батьківщина» готувалася особливо ретельно. З усіх областей звозили бажаючих — таких виявилося дуже багато. Майдан Незалежності, як і у дні Помаранчевої революції, був переповнений. Але на одну особливість мало хто звернув увагу — волонтерів «Батьківщини» попросили заздалегідь зайняти місця коло монумента Незалежності, де мав виступати Президент України. Вони їх і зайняли задовго до урочистостей. Приїжджі за кошти «Батьківщини» компактно стояли і в інших місцях Майдану. Всіх їх ненав’язливо попросили привітати партійного лідера і якомога гучніше проскандувати «Юля! Юля!». Ось і все. Більше нічого від них не вимагалося.
Задуманий піар вдався на славу. Коли новообраний Президент закінчив свою промову, з усіх боків майдану пролунало скандування «Юля! Юля!» «Юля — прем’єр!». Спрацював ефект оплесків у залі, коли п’ять осіб з різних кутків, одночасно вдаривши в долоні, викликають оплески всього залу. Так і тут заздалегідь підготовлене скандування було підхоплене іншими. Вийшло досить зворушливо, аж Віктор Андрійович розчулився. Справили на нього враження і транспаранти: «Ющенко — президент, Тимошенко — прем’єр» та деякі інші, які були встановлені так, щоб їх побачили, ті кому треба.
Саме під враженням інавгураційних подій на Майдані Віктор Ющенко підписав у Бориспільському аеропорту указ про призначення Юлії Володимирівни Тимошенко виконуючою обов’язки Прем’єр-міністра України. Так він вчинив ще й тому, бо дав свого часу слово. Цим самим Віктор Ющенко підтвердив, що є людиною моральною.
Але із цього можна зробити висновок: добре продумані технології впливу на свідомість народних мас (паблік рілейшнз, або скорочено РR) здатні вирішувати навіть долю високих державних посад.
Однак все, що відбувається нещиро, неправдиво і неприродньо, не може бути міцним і тривалим, бо над ним не витає Дух Божого Благословення. У цій істині переконалися чи не всі, і мабуть, найперше — Президент України Віктор Ющенко.
5. Прозріння
Коли Президент України дізнався, що став об’єктом застосування політтехнологій, мені не відомо, однак ця обставина не могла викликати у нього позитивних емоцій і світлих почуттів до тих, хто це робив. Зрештою, а хто із звичайних людей може бути щасливим, коли й сам дізнається, що і його нахабно дурили та ним підступно маніпулювали із далеких від етики та моралі спонукань?
6. Протистояння і мобілізація
Але не політтехнології стали причиною перших непорозумінь між президентом і прем’єр-міністром, а дещо прозаїчніші речі — урядові рішення, що спричинили нафтову, м’ясну і цукрову кризи. Далеко не всі члени уряду поділяли погляди Ю.Тимошенко.
Як стверджує сама Ю.Тимошенко, негаразди у неї почалися відразу ж після очолення нею українського уряду. У прямому ефірі ТРК «Київ» 14 січня 2006 року Ю.Тимошенко зізналась: «Через місяць моєї роботи президент вперше заявив, що хоче мене звільнити з посади» [3].
Але Юлія Володимирівна далеко не з тих, хто легко здасть так тяжко здобуте. Зрозумівши, що протистояння неминуче, вона розпочала готуватися до гіршого. Дієвим засобом для цього стала фракція БЮТ у Верховній Раді України, однак її чисельність була незначною — всього 18 депутатів. Тому було прийнято рішення про термінове її розширення. Для цього серед народних депутатів України проводилась відповідна робота. Вербуванням нових членів фракції займалася і сама Ю.Тимошенко. Зокрема, автору цих рядків достеменно відомо з першоджерел, що Ю.Тимошенко на зустрічі з членами інших фракцій запевняла їх, що у разі переходу у БЮТ їм буде гарантовано прохідне місце у першій півсотні списку на парламентських виборах 2006 року.
Наслідки вербувальної кампанії не змусили довго чекати. Вже у березні 2005 року у фракцію БЮТ перейшли із СДПУ(о) О.Р.Абдуллін, О.Г.Лукашук, член НДП С.В.Шевчук, аграрники М.В.Гладій, О.І.Борзих, рухівець Л.В.Бірюк, комуніст С.Г.Сінченко. На кінець літньої сесії Верховної Ради України фракція БЮТ нараховувала вже 32 депутати, а восени збільшилася ще на 10 осіб. Це можна назвати процесом мобілізації всіх можливих сил напередодні оголошення війни.
Дуже поспішне і вкрай різношерсте збільшення фракції БЮТ переслідувало мету захисту прем’єра через парламент. З усього видно, що це був добре продуманий план протистояння з Президентом України. Фракція БЮТ мала стати своєрідною дубиною проти нього. Платформа протидії Президенту України виявилась об’єднавчою ідеєю представників таких різних політичних сил під дахом БЮТ.
7. Розмови і наміри
Юлія Тимошенко зайняла пост Прем’єр-міністра України при підтримці понад 300 членів парламенту, однак на цей час у суспільстві вона мала мінусовий кредит довіри — більша частина опитаних їй не довіряла. За цим показником вона не поступалася Л.Кучмі та В.Медведчуку. Робота над поліпшенням рейтингу Ю.Тимошенко стала головним завданням. Вже до літа ситуація значно поліпшилася, а в липні 2005 року численні соціологічні дослідження показали, що порівняно із березнем рейтинг Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко значно зріс. Процент довіри до Ю.Тимошенко сягнув найвищого рівня — 46 %. І це тоді, коли Президенту повністю довіряло 51 % опитаних. Одночасно опитування підтвердило, що будь-який блок, який задекларує підтримку В.Ющенку, набере значно більше блоку, що підтримуватиме Ю.Тимошенко.
Віктор Ющенко постійно наполягав на необхідності створення потужної демократичної коаліції, куди б увійшли всі помаранчеві політичні сили для того, аби на парламентських виборах закріпити здобутки Помаранчевої революції та зробити їх незворотними. Однак така конструкція явно не подобалася Ю.Тимошенко та її близькому оточенню, бо вона сильно нівелювала її персону. Тому у середовищі «Батьківщини» категорично відкидали саму можливість такого єднання.
На посаді прем’єра вплив і авторитет Ю.Тимошенко так зросли, що їй вже й не хотілося ділити владу будь-з ким. Спільний блок з нашоукраїнцями не гарантував їй збереження посади. Усе це й стало головними причинами, які стояли на заваді спільного виборчого блоку помаранчевих сил. Юлія Володимирівна та її найближчі сподвижники вирішили, що настав їх зоряний час, тому вони відверто взяли курс на створення виборчого блоку під Тимошенко. Іншої мови в усіх організаціях «Батьківщини» не було. Але сама Юлія Володимирівна в присутності В.Ющенка і у ЗМІ продовжувала говорити, що вона і очолювана нею «Батьківщина» готові йти на парламентські вибори 2006 року у складі єдиного помаранчевого мегаблоку, хоча насправді все було зовсім не так.
Для того, аби йти окремим блоком на парламентські вибори 2006 року і перемогти на них, Ю.Тимошенко потрібно було перебрати на себе стабільний електорат «Нашої України». І щоб це зробити, потрібні були екстраординарні зусилля, які б відштовхнули людей від В.Ющенка та вірної йому політичної сили — «Нашої України». А без компрометації своїх вчорашніх союзників цього досягти було неможливо.
8. Перші підступні атаки
До війни з Президентом Ю.Тимошенко почала готуватися, мабуть, із дня свого призначення прем’єром. У всякому випадку в березні 2005 року це робилося вже неприховано. У близьких до Юлії Володимирівни виданнях розпочалися нападки на так зване «оточення президента». Я от тепер думаю: це ж треба вміти робити з найближчих і випробуваних соратників Віктора Ющенка якихось демонічних осіб, не маючи при цьому жодних фактів. Однак, що головне — вже всі ніби й звикли, що це негативні персонажі, але і досі ніхто не знає, чому. Чи не маємо ми тут справу із цинічним і добре продуманим маніпулюванням суспільною свідомістю українців?
Мета нахабно-цинічної атаки на найближчих соратників Віктора Ющенка навіть і не приховувалася — ізолювати Президента України від своїх близьких сподвижників і нав’язати йому вічну дружбу з Юлією Тимошенко, тобто змусити його виконувати те, що від нього вимагатимуть.
Шановні читачі! Згадайте, чи не мав місця подібний сценарій у минулій історії України? Та цього ж самого легковірного Л.Кучму так обклали з усіх боків явно антиукраїнські сили, що вже й не він керував державою. Подібну роль готували і В.Ющенку. До речі, із цією мрією багато хто не розлучився й досі.
Але що найбільш вражає у цій історії, так це миролюбність народного Президента — він пробував мирити своїх соратників із Юлією Володимирівною, закликав подавати руку. І що цікаво: з екранів телевізорів і Петро Порошенко, і Роман Безсмертний, ніяковіючи, відповідали, що не ведуть якихось підступних дій проти прем’єра, демонстрували свою миролюбність. Інших персонажів з так званого «оточення президента» я особисто на екранах у такій ситуації не бачив. Але бачив Юлію Володимирівну — вона явно не бажала миру. Не мирний процес її влаштовував, бо як тоді роз’єднати і ослабити команду В.Ющенка? Її кредо складало відоме гасло: «Розділяй і володарюй».
9. Групування юліанських сил
Перша публічна демонстрація намірів сталася на квітневій 2005 року політраді ВО «Батьківщина». Тоді я вперше дізнався про глибину протиріч у таборі помаранчевих і про жорстоке протистояння лідера «Батьківщини» з «оточенням президента». Називалися прізвища: П.Порошенко, Р.Безсмертний, Д.Жванія, О.Третьяков, М.Мартиненко. Фактів не було названо жодних. Лише Юлія Володимирівна звинуватила їх у підготовці усунення її з поста прем’єра і заявила, що миру із цими людьми бути не може.
Такі заяви колеги по партії сприйняли із співчуттям та розумінням, адже, за словами Юлії Володимирівни, вже було визначено час її усунення — червень, максимум — вересень. Тому головне завдання — протриматися до початку парламентських канікул.
На цій політраді сталася ще одна знаменна подія — ряди ВО «Батьківщина» поповнив добре відомий Михайло Юрійович Бродський. Олександр Турчинов урочисто оголосив, що очолювана ним партія «Яблуко» у повному складі перейшла у «Батьківщину». Здається, тоді лише автор цих рядків проголосував проти входження М.Ю.Бродського до ВО «Батьківщина» та кооптації його у члени політради партії. Голосував проти, бо добре знав із власного досвіду про ступінь «кришталевої чесності» та «виняткову бездоганність» цієї особи. Незважаючи на моє настійливе прохання надати з цього приводу слово, О.Турчинов його не надав, а наголосив, що Михайло Юрійович вже давно плідно співпрацює із «Батьківщиною» і незабаром принесе їй чимало користі.
І хоча у пресі про політраду ВО «Батьківщина» та участь у ній Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко і голови СБУ О.Турчинова ніде не йшлося, партактив націлювали до відкритої боротьби у стані помаранчевих. Військовою термінологією це означає приховане групування сил перед початком бойових дій. Так ведуть себе лише агресори.
Літо 2005 року минуло спокійно. Ні в червні, ні в липні ніхто не піднімав питання щодо відставки Юлії Володимирівни з поста прем’єр-міністра, а на День Незалежності Президент України навіть привселюдно похвалив очолюваний нею уряд. Ніщо не віщувало грози. Але раптово вдарив грім. Як кажуть, з ясного неба. Захмарилося не тоді і не там, де цього очікувала Ю.Тимошенко.