Розширення свободи

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Розширення свободи

На етапі вибіркового опору політичний спротив може бути поєднаний з розширенням самостійності соціальних, економічних, культурних і політичних інституцій, що суттєво розширить «демократичний простір» суспільства і сприятиме обмеженню диктаторського контролю. Коли громадянські інституції зміцніють, населення зможе продовжувати будувати незалежне суспільство поза контролем диктаторів, незалежно від їхнього бажання. Якщо ж диктатура почне втручатися, щоб придушити таке «розширення свободи», ненасильницький спротив можна застосувати для оборони цього нового відвойованого простору, внаслідок чого режим буде змушений зіткнутися ще з одним «фронтом» боротьби.

Іноді поєднання опору і процесу створення інституцій може призвести до свободи де факто, коли баланс сил в суспільстві змінюється настільки кардинально, що розпад диктаторського режиму і формальне встановлення демократії не викликає сумнівів. Яскравим прикладом прогресивного оновлення суспільних функцій та інституцій шляхом руху опору є Польща 70-80-х років. Так, попри переслідування, католицька церква ніколи не була повністю упокорена комуністичним режимом. 1976 року окремі представники інтелігенції та робітничого класу для втілення своїх політичних ідей почали створювати групи на зразок KOR (Комітет оборони робітників). Була створена профспілка «Солідарність», яка володіла величезним потенціалом для ефективного проведення страйків, що 1980 року сприяло її легалізації. Селяни, студенти та багато інших груп населення також створювали свої незалежні організації. Коли комуністи усвідомили, що ці групи змінили політичні реалії в суспільстві, вони знову заборонили «Солідарність» і повернулися до військового правління.

Проте навіть за численних ув’язнень і жорстоких переслідувань нові незалежні суспільні інституції продовжували функціонувати; видавалися десятки нелегальних газет і журналів, підпільні видавництва щорічно публікували сотні книг, а відомі письменники бойкотували прокомуністичні публікації і державні видавництва. Подібні процеси відбувалися і в інших суспільних сферах.

Військовий комуністичний уряд Ярузельського змальовували як вершника, що скаче по головах суспільства. Службовці залишалися на своїх посадах у тих самих кабінетах, режим все ще міг чинити тиск на суспільство через покарання, ув’язнення, арешти, цензуру тощо, однак контролювати суспільство він уже не міг. Остаточне повалення режиму було лише справою часу.

Навіть якщо диктатура все ще утримує урядові посади, іноді можна створити демократичний «паралельний уряд». Він міг би ефективно діяти як конкурентний альтернативний уряд, якому населення та суспільні інституції висловлюють довіру, підтримку і готовність до співпраці. За таких умов диктатура поступово втрачатиме всі ознаки уряду. Врешті-решт на етапі переходу до демократичної системи демократичний альтернативний уряд може повністю замінити диктаторський режим. Наступними кроками перехідного етапу повинна стати належним чином прийнята конституція та проведені вибори.