Визначення генеральної стратегії
Визначення генеральної стратегії
Оцінивши ситуацію, обравши засоби та визначивши роль зовнішньої допомоги, творці генеральної стратегії повинні окреслити в загальних рисах найкращі варіанти розгортання конфлікту. Цей обширний план має охоплювати період від сьогодення до майбутнього досягнення свободи і становлення демократичної системи. Ті, хто розробляє генеральну стратегію, повинні будуть поставити собі низку запитань. Ці запитання більш конкретно мають окреслити основні моменти, на які слід звернути увагу при розробці генеральної стратегії боротьби шляхом ненасильницького спротиву. Як найкраще розпочати тривалу боротьбу? Яким чином пригноблене населення може досягти впевненості в собі та згуртувати сили для того, щоб протистояти диктатурі, хай навіть спочатку не в повну силу? Як можна використати час і досвід з метою підвищення здатності населення застосовувати такі методи, як відмова від співпраці та спротив? Якими можуть бути цілі окремих кампаній, спрямованих на відновлення демократичного контролю над суспільством і обмеження влади диктатури? Чи існують якісь незалежні організації, що встояли за правління режиму і можуть бути використані в боротьбі за досягнення свободи? Які суспільні організації можна відвоювати з-під диктаторського контролю або які з них демократам потрібно створити знову для забезпечення своїх потреб і створення осередків демократії, навіть за умов тривалої диктатури? Як можна розвинути організаційну складову руху опору? Як проводити вишкіл учасників? Які ресурси (фінанси, обладнання тощо) знадобляться в процесі боротьби? Яка символіка буде найбільш ефективною для мобілізації населення? За допомогою яких дій та на яких етапах можна поступово послабити чи ізолювати джерела сили диктаторів? Як населенню, що чинить опір, бути невідступним у своїй непокорі і водночас дотримуватися дисципліни ненасильницьких дій? Яким чином суспільство може задовольняти свої основні потреби під час боротьби? Як у процесі конфлікту зберегти суспільний порядок? Як демократичному руху опору після здобуття перемоги розбудувати інституціональну базу постдиктаторськогосуспільства так, щоб перехід відбувся настільки м’яко, наскільки це можливо?
Слід пам’ятати, що не існує і не може бути створено універсального проекту планування стратегії визвольного руху. Кожна боротьба за повалення диктатури і встановлення демократичного режиму буде своєрідною. Не може бути двох ідентичних ситуацій, кожен диктаторський режим має специфічні риси, так само різниться і потенціал населення, що прагне визволення. Творці генеральної стратегії боротьби шляхом ненасильницького спротиву повинні мати глибоке розуміння не лише конкретної конфліктної ситуації, а й обраних засобів боротьби[11].
Ретельно спланована генеральна стратегія має вагомі підстави отримати загальне визнання. Багато людей з більшою готовністю візьмуть участь у боротьбі, розуміючи її загальну концепцію, а також конкретні настанови. Розуміння ними процесів, що відбуваються навколо, може позитивно вплинути на їхній моральний стан, бажання брати участь у кампанії і діяти належним чином. Основні моменти генеральної стратегії так чи інакше стануть відомі диктаторам, і це може спонукати їх послабити жорстокі репресії, які в майбутньому можуть у політичному плані обернутися проти них самих. Обізнаність зі специфічними ознаками генеральної стратегії може також потенційно сприяти розколу та розбрату в таборі диктатора.
Якщо генеральний стратегічний план повалення диктатури та встановлення демократичної системи вже схвалено, важливо, щоб продемократичні сили наполегливо його дотримувались. Лише у винятковому випадку можна допустити ситуацію, коли боротьба відхилиться від початково виробленої генеральної стратегії. Організатори можуть бути вимушені внести зміни до генеральної стратегії за наявності незаперечних показників, що раніше обрана стратегія була неправильно сприйнята або кардинально змінилися обставини боротьби. Та навіть тоді це слід робити лише після ґрунтовного перегляду та розробки нового, більш відповідного генерального стратегічного плану.