Символічний виклик

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Символічний виклик

Розпочинаючи нову кампанію, спрямовану на повалення диктатури, варто обмежити в масштабах перші заходи конкретно політичного спрямування. Частково вони можуть бути заплановані для перевірки налаштованості населення на боротьбу чи впливу на його настрої, а також для того, щоб підготувати його до продовження боротьби шляхом політичного спротиву і відмови від співпраці.

Перші заходи, найімовірніше, матимуть форму символічного протесту або символічного акту тимчасової відмови від співпраці. Якщо кількість тих, хто бажає взяти участь у заходах, незначна, можна, наприклад, почати з висаджування квітів на символічно важливому місці, якщо ж ця кількість значна

— можна організувати п’ятихвилинне припинення діяльності чи мовчання. В деяких інших випадках кілька осіб можуть оголосити голодування, вартування біля місця, що має символічне значення, короткий студентський бойкот або тимчасовий «сидячий страйк» у важливій установі. Більш агресивні дії диктатура, швидше за все, зустріне репресіями. Такі заходи як фізичне захоплення резиденції диктатора чи центрального офісу поліції, передбачають високий ризик, і тому не рекомендуються для початку кампанії. Символічні акції протесту іноді можуть привернути значну увагу на державному та міжнародному рівнях, як це сталося наприклад з масовими вуличними демонстраціями у Бірмі 1988 року або голодуванням студентів на площі Тяньанминь у Пекіні 1989 року. Велика кількість жертв протягом обох цих кампаній знову ж таки свідчить про те, що стратеги повинні планувати їх дуже ретельно. Хоча подібні заходи мають величезний моральний та психологічний вплив, самі по собі вони навряд чи достатні для повалення диктатури, оскільки залишаються значною мірою символічними і не змінюють владних позицій диктатури.

На початку кампанії зазвичай неможливо повністю закрити диктаторам доступ до джерел сили. Для цього було б необхідно, щоб практично усе населення та майже всі суспільні інституції, що перед тим значною мірою виявляли покору, виступили проти режиму, виявили відкритий спротив шляхом масової і наполегливої відмови від співпраці. Такого ще не траплялося і досягти цього найважче. В більшості випадків навіть короткочасна кампанія спротиву та абсолютної відмови від співпраці нереальна на ранніх етапах боротьби проти диктатури.