Перешкоди плануванню

Деякі прихильники визвольного руху з різних куточків світу недостатньо серйозно сприймають проблему вибору шляхів досягнення свободи і не часто усвідомлюють важливість стратегічного планування.

Чому ті, хто прагне здобути для свого народу політичну свободу, так рідко розробляють всеохоплюючий стратегічний план досягнення цієї мети? На жаль, часто більшість представників демократичної опозиції не бачать потреби у стратегічному плануванні лише через те, що не звикли мислити стратегічно і не мають для цього достатньо навичок. Це складне завдання. Переобтяжені терміновими обов’язками лідери руху опору, постійно живучи за умов режиму гноблення, часто просто не мають нагоди або часу, щоб розвивати навики стратегічного мислення.

Натомість, вони зазвичай лише реагують на певні кроки, до яких вдається диктатура. Таким чином, опозиція завжди змушена захищатися, намагаючись зберегти обмежені права та свободи. У кращому випадку поширення диктаторського контролю вдається загальмувати або створити перешкоди новій політиці режиму.

Звичайно, окремі особи чи групи можуть не усвідомлювати потребу в широкомасштабному і довгостроковому політичному плануванні визвольного руху, наївно вважаючи, що достатньо згуртованості і відданості справі, щоб процес пішов. На думку інших, все, що вони можуть зробити для втілення своїх принципів та ідеалів, — це дотримуватися їх у повсякденному житті, за будь-яких обставин. Підтримка і відданість цілям та ідеалам — важливі, але не достатні умови повалення диктатури і досягнення свободи.

Дехто може наївно вважати, що отримати свободу можна тільки шляхом застосування насильства. Однак, як уже зазначалося, насильницькі методи не є гарантією успіху. Замість визволення вони можуть призвести до поразки, масової трагедії або того й іншого водночас. У більшості випадків диктатура краще пристосована до збройної боротьби, а військові реалії ніколи або дуже рідко сприяють демократам. Деякі лідери у прийнятті рішень спираються на інтуїцію. Однак подібний егоїстичний підхід позбавляє рух будь-яких орієнтирів для вироблення повномасштабної стратегії визволення. Дії, що ґрунтуються на чиїйсь «блискучій ідеї», також мають обмежений характер, тоді як потрібні дії, що спираються на ретельний розрахунок «наступних кроків», спрямованих на повалення диктаторського режиму.

За відсутності стратегічного аналізу лідери руху опору не знатимуть, яким повинен бути «наступний крок», якщо попередньо не продумати подальші конкретні заходи, необхідні для здобуття перемоги. Творчий підхід та новаторські ідеї дуже важливі, однак їх потрібно втілювати в життя так, щоб зміцнити стратегічні позиції демократичних сил.

Деякі люди добре обізнані з великою кількістю заходів, спрямованих проти диктатури, однак вони не в змозі визначити, з чого починати, тому радять «робити все одразу». Така тактика деколи може й спрацювати, однак навряд чи придатна для порівняно слабкого руху опору. Крім того, подібний підхід не дає відповідей на запитання: з чого розпочати, на чому сконцентрувати зусилля і як використовувати часто обмежені ресурси.

Інші особи чи групи можуть усвідомлювати певну потребу планування, проте здатні на це лише на короткостроковому або тактичному рівні, не вважаючи довгострокове планування можливим чи необхідним. Часом такі люди, замість того, щоб мислити у стратегічних масштабах, відволікаються на вирішення порівняно дріб’язкових проблем. Замість того, щоб перехопити ініціативу, вони просто реагують на дії опонентів. Віддаючи багато енергії короткостроковим заходам, такі лідери часто не в змозі запропонувати кілька альтернативних варіантів дії, які могли б сприяти об’єднанню зусиль і, зрештою, досягненню мети. Існують також інші причини, через які демократичні рухи не можуть виробити повномасштабної стратегії повалення диктатури, зосереджуючи зусилля лише на сьогочасних проблемах. Вони й самі не вірять, що власними зусиллями зможуть подолати диктатуру, тому й планування розглядають як марну трату часу. Часто активістам, які виборюють свободу у панівних брутальних режимів, протистоять настільки потужні сили армії та поліції, що, здається, диктатори зможуть досягти всього, чого забажають. Зневірившись у власних силах, активісти все ж чинитимуть опір режиму, виходячи з солідарності з колегами чи, можливо, історичних міркувань. Однак самі вони вважають такі заходи безнадійними, хоча ніколи цього не визнають і, мабуть, до кінця не усвідомлюють. Тому для них довгострокове і повномасштабне стратегічне планування не суттєве.

Наслідки прорахунків у стратегічному плануванні часто радикальні: розпорошені сили, неефективні дії, енергія, витрачена на малозначущі заходи, невикористані переваги та марні жертви. Якщо демократи не мають стратегічного плану, швидше за все вони не зможуть досягти своїх цілей. Погано сплановане, хаотичне нагромадження заходів не сприятиме просуванню руху опору до мети. Натомість, більш імовірно, це дозволить диктатурі посилити свій контроль і підвищити вплив. На жаль, через те, що учасники руху опору дуже рідко вдаються до повномасштабного планування стратегії визволення, диктаторські режими виглядають набагато міцнішими, ніж є насправді. І, як наслідок, вони втримуються на роки чи десятки років довше, аніж повинні були б.