Зустріч на вокзалі

Я йшов на роботу. Світало.

Погасли нічні ліхтарі.

І бачу, що коло вокзалу

Юрбою стоять школярі.

– Ви звідки, – питаю, – й без мами?

В який же ви ходите клас?

– Клас п’ятий і шостий, з села ми,

Екскурсія зараз у нас, —

Почулось у відповідь жваво.

Було для дітей все новим.

– Екскурсія? Дуже цікаво!

То дещо я вам розповім.

На площі – он, бачите, діти? —

Петровському20 пам’ятник встав.

Той пам’ятник з бронзи відлитий,

Щоб кожний його пам’ятав.

Губив він свою Батьківщину

Так, як його Ленін навчив,

Катам продавав Україну

І Сталіну вірно служив.

В страшнім тридцять третьому році

Морити народ помагав,

У той час на кожному кроці

По селах покійник лежав.

Мільйони людей помирали,

Всіх важко й підрахувать.

Дві вчительки тут закричали:

«Не треба цього дітям знать!»

І заверещали щосили:

«Петровський – герой, комуніст!

Ви що, у тюрму захотіли?

Бандера! Націоналіст!»

Що вчительки ці можуть дати?

Що в душі дитячі несуть?

Здається, вони навіть мати,

Як буде кому, продадуть.

27.01.1992