На смерть Василя Стуса

Стус більш ніж життя Україну любив,

Навчила цьому його мати,

І поки він дихав, що міг – все робив,

Щоб землю свою врятувати.

Не грабував він, людей не вбивав,

Кайдани на нього наділи

За те, що запроданців він викривав,

Які Україну згубили.

В той час, як Тичина катів прославляв,

Щоб якось тихенько прожити,

У таборах Василь Стус помирав,

Його не вдалося зломити.

Додому його, як Шевченка в свій час,

Везли у тісній домовині.

Завжди тільки мертвих шанують у нас,

Вже так повелось на Вкраїні.

Весь Київ поета свого проводжав,

Було все – і сльози, і квіти,

А ніччю могилу вже хтось зруйнував,

Щоб пам'ять про Стуса убити.

Але наростає розбуджена ним

Народного гніву лавина.

Завжди, навіть мертвий, Стус буде страшний

Твоїм ворогам, Україно!