Два прапори

З них кожний здалеку помітний

Два прапори бачу я знов,

Один прапор – жовто-блакитний,

А другий – червоний, як кров.

Під першим я зразу згадаю

Веселку в дитячих очах,

І жито під сонцем безкрає,

І синій Дніпро у степах.

Під ним дивний Київ стіною,

Як скеля, стояв від татар,

Але Україну рабою

Без жалю зробив лютий цар.

Хоч дуже її катували,

Минуле приходило в сни.

Не раз за свободу вставали

Вкраїни могутні сини.

А другий – аж страшно згадати —

Немов кінець світу настав —

Горіли в усіх селах хати,

І люто брат брата рубав.

Під прапором страшним, червоним,

В ім`я тих безумних ідей

Вмирали людей мільйони

І з голоду їли дітей.

Хто мріяв дать людям свободу,

Хто совість і честь не забув,

Той зразу як «ворог народу»

В катівнях розстріляний був.

Нітратами землю труїли,

Рубали могутні ліси,

Всі чисті річки забруднили,

Згубили Вкраїну ті пси.

Йшло свято, й від нас приховали,

Що в той час горів Чорнобил.

Під прапором тим ми ковтали

Радіаційний пил.

Але весь народ не загине,

Я вірю – колись прийде час —

І він ворогів своїх скине,

Як це вже бувало не раз.

15.05.1991