Відгуки

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Відгуки

Це, поза сумнівом, найкраща книжка про війну, яка мені траплялася. Автору вдалося передати реалії війни з «добрим братом-сусідом» на всі сто десять відсотків.

Тут письменницького таланту замало. Щоби так зобразити війну, треба в ній дуже добре тямити. Треба було прожити там із нами стільки днів. Читаю — і мурашки по тілу, і серце б’ється й холоне, наче я знову там, в Аеропорті. Навіть запах війни відчуваєш і чуєш стрілянину й вибухи.

Та й від решти роману не відірватися. Читається на одному подиху.

Дуже для нас, українців, важливо, що ця книжка виходить зараз, коли війна ще триває. Як професійний військовий і безпосередній учасник боїв в Аеропорті, я засвідчую реальність фактів, викладених у цій книжці.

Я ношу в своїй кишені кулю снайпера, яка застрягла в моїй касці, у сантиметрі над бровою. Тепер у мене є ще й книжка, в якій про це написано…

Сергій Танасов,

кіборг, позивний «Танас», учасник битви за Аеропорт

Почала читати, сльози градом полилися, і спогади, тремтіння, біль…

Вікторія Курята,

вдова Івана Куряти, кулеметника батальйону «Дніпро-1»

Почну з того, що головний герой «Аеропорту» Олексій Молчанов не має до мене жодного відношення. Але я маю відношення до героїв цієї книги й цих подій. Усім їм, без винятку, — безмежна дяка й пошана. Кожному, хто вписав хоч одну літеру чи розділовий знак у цю історію й у цю війну. Війну, якої не мало бути. Рекомендую до прочитання по обидва боки…

Олексій Мочанов, волонтер

Сергій Лойко — чудовий журналіст, чесний і самозречений. Він міг би просто зібрати й видати свої статті, репортажі, воєнні нотатки, доклавши до них фотографії, зроблені в тому чи іншому колі воєнного пекла. Була б журналістська книга, і ми читали б її, знову переживаючи події.

Але ця книжка інша. Лойко наблизився до крайньої межі журналістики і, набравши якнайбільше повітря, стрибнув у круговерть роману. Вся пристрасть, яку стримує наша професія, вся любов, яку намагається висушити газетний рядок, гнів і біль, які треба приховувати в неробочих відсіках душі, вирвалися, закричали, заспівали.

Це роман про справжні події. Але події, які взяв Лойко у свій романний політ, перетворилися й виросли. Їхні оболонки залишаються на землі, у новинах і статтях, а сутність, душа та прагнення летять і променяться.

«Правдивіше за правду», — сказав один поет. Саме там, де панує цей закон, тепер Аеропорт Сергія Лойка, його Майдан, його Крим, його кіборги. І його герой, Олексій Молчанов.

Вони стрибали в роман разом. І були такі схожі. Вони, наче давні приятелі, жартували й підсміювалися один над одним. Але біля самісінького дна вони осягнули, що треба розстатися, вони зрозуміли, що герой просто повинен, зобов’язаний пролетіти весь політ до кінця — адже, на відміну від автора, він має надійного свідка.

Сергій Бунтман,

перший заступник головного редактора радіостанції «Эхо Москвы»