Верніть синів

Знов в армію беруть солдатів,

Всю ніч їх матері не сплять,

Коло воріт райвійськкоматів

Юрбой понурою стоять.

Їх хлопців доля розкидає

На Північ чи в Азербайджан.

А може, всіх давно чекає

Вже десь новий «афганістан»?

Вони ніяких прав не мають

І зранку чують тільки мат,

Щодня на муштру виганяють,

Терпи, мовчи, бо ти – солдат.

Хоч на сиріт грошей немає,

На армію мільярди йдуть,

Та їх хто хоче розкрадає.

І навіть танки продають.

Помиї, що їдять солдати,

Давати соромно і псам.

Щоб вчились чоботи лизати,

Їх б`ють жорстоко по ночам.

А коли хлопців посилають

На захист ленінських ідей.

То матерям тоді вертають

У домовинах їх дітей.

Вже стільки хлопців поховали.

Здається, що земля кричить.

Та доки будуть генерали

Гарматне м'ясо з них робить

І повертать калік додому?!

І скільки сльози матерів

Ще будуть литись? Чи нічому

Афганістан нас не навчив?

Хай скаже твердо кожна мати:

Вже досить пити кров панам,

Чужу кишеню захищати

Свою дитину не віддам!

10.08.1990

Данный текст является ознакомительным фрагментом.