На смерть Василя Стуса

Стус більш ніж життя Україну любив,

Навчила цьому його мати,

І поки він дихав, що міг – все робив,

Щоб землю свою врятувати.

Не грабував він, людей не вбивав,

Кайдани на нього наділи

За те, що запроданців він викривав,

Які Україну згубили.

В той час, як Тичина катів прославляв,

Щоб якось тихенько прожити,

У таборах Василь Стус помирав,

Його не вдалося зломити.

Додому його, як Шевченка в свій час,

Везли у тісній домовині.

Завжди тільки мертвих шанують у нас,

Вже так повелось на Вкраїні.

Весь Київ поета свого проводжав,

Було все – і сльози, і квіти,

А ніччю могилу вже хтось зруйнував,

Щоб пам'ять про Стуса убити.

Але наростає розбуджена ним

Народного гніву лавина.

Завжди, навіть мертвий, Стус буде страшний

Твоїм ворогам, Україно!

Данный текст является ознакомительным фрагментом.