Україна

Наче бідна сиротина,

Україна плаче,

Сльози ллються безупинно,

А ніхто не баче.

Одні тільки злидні всюди,

Нема щастя-долі,

На Вкраїні стогнуть люди

У страшній неволі.

Колись вільну Україну

Пута оповили,

На нещасну сиротину

Кайдани наділи.

І чого шукать причину,

Ніде правди діти,

Загубили Україну

Її рідні діти.

Вся в нітратах земля бідна,

Що їх годувала,

Навіть мова своя рідна

Непотрібна стала.

На землі цій українці

Сторіччями жили

І загарбників-чужинців

Не раз вони били.

Кайданів тоді не знала

Батьківщина-мати,

А нащадки за шмат сала

Згодні плазувати.

І велика чорна хмара

Сонце закриває,

Темна ніч, як божа кара,

Їй кінця немає.

Але зовні непомітні

Сили знов зростають,

Наче ріки, що у квітні

Кригу розривають.

І замучений бідою

Знов народ повстане,

Він могутньою рукою

Розірве кайдани.

В боротьбі святій здобудуть

Волю українці,

Росіяни поруч будуть,

Євреї і німці.

Правда кривду переможе,

Скінчиться неволя,

Україні знову, може,

Посміхнеться доля!

24.05.1991

Данный текст является ознакомительным фрагментом.