ЇХ СПОГАДИ НАМ ОСОБЛИВО ДОРОГІ
ЇХ СПОГАДИ НАМ ОСОБЛИВО ДОРОГІ
Наконечний Федір Йосипович.
«Ми часто чуємо вираз «діти війни». Це люди, на чиє дитинство припали страшні часи лихоліття. Попри жорстокість і страх, якими були сповнені їх дитячі роки, вони не втратили оптимізму й великої любові до життя. І їх спогади нам дорогі особливо», — такими словами розпочала вечір-концерт, присвячений творчості земляка Федора Наконечного, завідувачка Немовицькою публічно-шкільною бібліотекою Любов Жук. Федір Наконечний приїхав у Немовичі не один. Його супроводжували рідні, друзі, онуки. Сельчани у фойє місцевого Будинку культури, де й проходила зустріч, могли ознайомитись із матеріалами про життєвий шлях поета-пісняра, розміщеними на стендах. Вони викликали великий інтерес у всіх, хто прийшов на його творче свято. «І фізик, і лірик», — жартома говорить про себе Федір Йосипович. Майже півстоліття життя присвятив радіотелевізійному становленню й розвитку Рівненщини. Тому його так і називають — батько рівненського телебачення. І хоча й проживає в Рівному, завжди залишається немовичанином, часто навідується в рідне село. Саме з його легкої руки про цей населений пункт знають в Україні. На зустріч випускників Одеського інституту зв’язку Федір Наконечний привіз диск із записом місцевих вокального тріо «Джерело» та народного колективу «Терен», який виконував пісні на його слова. Друзям твори дуже сподобались і всі бажаючі отримали платівку, яку повезли в різні куточки країни. А для творчого колективу немовичан вони стали візитівкою. Тож народний колектив «Терен» «Піснею про Немовичі» привітав земляка з днем народження. А знаєте чому Федір Йосипович має титул батька рівненського телебачення? Далекого 1966 року він безпосередньо опікувався зведенням телевежі в Антополі — однієї з найпотужніших на теренах колишнього Радянського Союзу. Ця споруда дала змогу жителям краю побачити недоступне тоді диво. І разом з тим, Федір Наконечний — тонкий поціновувач прекрасного. Саме дивовижним почуттям і емоціям присвячена його пісня «Весняне диво». Музику до неї написав директор немовицького Будинку культури Віктор Савчин, а виконав соліст Ілля Крат. Життєвий досвід, мудрість, що приходять з роками, по-новому окреслюють родинні зв’язки, дозволяють відчути особливу міць родового єднання. Багато хто з людей, присутніх у залі, знайшов себе в генеалогічних деревах, що відтворив Федір Йосипович. А сам герой дня розповів про пошуки родинних першоджерел. Слухала його з великою зацікавленістю й повагою. Подумала: нехай ніколи не переривається родинний зв’язок. Нехай він для всіх поколінь стане цілющою чистою силою єдності й підтримки. І навіть якщо в житті не все складається просто, то нехай завжди буде поряд той, хто зможе віднайти самотню криницю й відновити до неї стежину. Мабуть, саме про це думав Федір Наконечний, коли писав пісню «Самотня криниця», яка прозвучала у виконанні ансамблю «Терен». А Федір Макаревич виконав твори на слова Федора Наконечного «Повір мені, мамо» й «Калинова туга». Саме невичерпна материнська любов, калина, посаджена мамою в садку біля хати, як місточок, що поєднує рідні душі, подарували натхнення автору написати надзвичайно душевні пісні. Попри всі випробування долі, він завжди вміє наповнити силою духу не лише своє життя, а й усіх навколо запалити ентузіазмом. У свої понад 70 він надзвичайно активний. Саме з його ініціативи зустрічаються випускники школи, інституту. Так, кожні п’ять років збираються разом колишні однокласники Сарненської ЗОШ № 1 (нині школа-колегіум), яку закінчив Федір Наконечний. На святі виступили його шкільні друзі — секретар обласного об’єднання «Просвіта», кавалер ордена «За заслуги» третього ступеня Олександр Волощук і секретар Сарненського райкому компартії 1980 року, заступник голови сільгосптехніки області Володимир Нікітчук. Не могли не приїхати й директори обласного телерадіоцентру Віктор Талімончик і ТОВ «10 канал» Костянтин Бертух. Вони розповіли про цікаві сторінки життя колеги. Адже Федір Наконечний по праву може називати себе підкорювачем вершин, бо піднімався не лише на 240 метрів рідної Антопільської щогли, а й підкорив 532 м Останкінської у Москві. Такий уже в нього характер — якщо віддається справі, то сповна. Його знають не лише як вимогливого керівника, а й майстра на всі руки: від власноруч зробленого ще в 60-ті роки кольорового телевізора, зведеного будинку — до понад півсотні раціоналізаторських пропозицій. А ще — грає на акордеоні, пише портрети — енергії вистачає на все. Пісні на його слова звучали в дарунок гостям і всім присутнім у залі Будинку культури не лише у виконанні керівника народного ансамблю «Терен» Марії Генько, художнього керівника Будинку культури Лариси Крат, автора музики, директора БК Віктора Савчина, учня Немовицької ЗОШ І-ІІІ ст. Ярослава Гордієнка. Гучно аплодували немовичани гостю з Рівного, головному спеціалісту управління культури облдержадміністрації, заступнику голови обласного відділення Національної спілки кобзарів України, лауреату багатьох конкурсів Назару Волощуку. Не обійшлося на святі й без виступу Надії Мельник. Надія Леонтіївна від імені родичів щиро зізналась, як вони цінують Федора Йосиповича, як готують зелений борщ, коли він приїжджає в рідне село. Віктор Савчин, який з честю підтримує родинний талант Ф. Наконечного, пише музику, грає, співає, розповів про те, як виникла ідея проведення творчої зустрічі із земляком. Упродовж вечора він неодноразово підходив до мікрофона, розповідав, ділився спогадами, запрошував до слова рідних, дякував усім, причетним до організації свята, землякам. У свою чергу сільський голова Володимир Онищук від імені односельців висловив вдячність гостю за цікаву зустріч, якій, як зауважив винуватець торжества, позаздрив би сам Володимир Гришко. До вітальних слів приєднались Віктор Савчин, Любов Жук і всі учасники концерту, які виконали пісню «Земляки-немовичани». Закінчився вечір, але ще довго Федір Наконечний спілкувався з рідними, друзями, односельцями. Такі зустрічі зближують. І відомий вислів «Єднаймося, бо ми того варті» має справді сакральний зміст. Куди б пролягла життєва стежина кожного, нас завжди єднатиме важливе й незмінне слово — Немовичі. Тут — наша земля, наші витоки, наша могутня сила.
Марія КУЗЬМИЧ.