Роздiл 1 Українська мова - це не хрін моржовий

Роздiл 1

Українська мова - це не хрін моржовий

Хочете нарватися на скандал? Тоді скажіть співрозмовнику слово “мова”, а ще краще - “державна мова”. Далі само піде. Ми перевіряли сотні разів - незалежно від поглядів ваш співрозмовник закипає від обурення та захлинається звинуваченнями. І предмет обурення один і той самий - насильницьке насадження (російської або української) та утиски (відповідно української та російської). Слово “мова” зриває запобіжники й розумні загалом люди стають неадекватними. Коли відбувається дискусія на теми енергетики, фінансів, охорони довкілля - лунають цифри, факти, аргументи. Розмова про мову - суцільні емоції. Іноді це нагадує шаманські камлання із викликанням духів. Одні кричать: Булгаков! А ті: Шевченко! Тоді, у відповідь: Гоголь! А від противників знову: Гоголь! І хором: не дозволимо забути мову батьків!!! - маючи на увазі кожен свою.

І що цікаво, подібна ситуація спостерігається не тільки у пострадянських країнах з їхнім знервованим населенням. Спокійний і цивілізований Квебек через мову мало не від’єднався від не менш цивілізованої Канади, шведи ні сіло ні впало ввели державну мову, якої зроду не мали, ірландці замінили дорожні написи на ірландські, німці на книжковій виставці у Франкфурті несподівано відмовляються розуміти англійську, португальці погрожують накладати вето на всі закони Євросоюзу, не перекладені португальською, а французи закручують гайки навіть у інтернеті. І у всіх аргументація головним чином емоційна - починаючи з національної гідності аж до культурної катастрофи.

Від усього цього останнім часом просто хочеться заховатися - а не можна. Бо мова - це наша основна професія, оскільки ми - письменники, крім того, як твердять науковці, мова - головне, що відрізняє людину від тварини. Отже, заховатися не вдасться і доведеться розв’язати мовне питання один раз і назавжди, щоб закрити тему і припинити істерики.

Ми пропонуємо вам, шановні читачі, кілька статей, які присвячені державному аспекту функціонування мови. Статті писалися у різні роки - у період царювання Кучми, після Помаранчевої перемоги, і у період політичної кризи 2007-го. Є серед них і гострі реакції на політичні події, й аналітичні роздуми. Але ми виклали їх у такому порядку, щоб мати можливість уважно дослідити проблему стосунків мови і держави. Бо саме у цих стосунках, на нашу думку, ховається причина мовної напруги.

Останнім часом стало очевидним - держава не розуміє, що таке державна мова і навіщо вона їй потрібна.

У цих умовах політики займаються спекуляціями, використовуючи ще менш зрозумілий термін “офіційна мова”. А мови нацменшин остаточно перетворилися на кийок для биття політичних опонентів по голові.

Проте, якщо не слухати дурних політиків, а взятися за розум самим, проблема може виявитися і не такою складною.

Давайте спробуємо розв’язати її разом: ми - зі свого боку, у статтях, а ви - у листах до нас або у повідомленнях на інтернет-форумі.

Одна голова - добре, дві - краще, а три, чотири, п’ять - ще краще. Тому спеціально для того, аби почути вашу думку, ми передбачили у книжці порожні аркуші, на яких ви можете написати свої зауваження та надіслати нам за адресою: 04071, Київ 71 а/с 110, Братам Капрановим.

Для користувачів інтернету ми організували спеціальний сайт: www.kobzar.com.ua, де є тематичний форум.

Давайте домовимося:

Ми пишемо - ви читаєте.

Ви пишете - читаємо ми.