XVI. Під крилом кремлівського орла

XVI. Під крилом кремлівського орла

Действия Москвы льют воду на мельницу Тимошенко

Комсомольская правда. [58]

Я не мала зустрічей з Володимиром Путіним.

Юлія Тимошенко. [59]

1. Перший візит до Москви

Відносини Юлії Володимирівни Тимошенко з найвищими достойниками Кремля, по суті, є дуже закритою темою. На зустрічах із журналістами Ю.Тимошенко усіляко ухиляється від запитань на цю тему, або намагається їх перевести в іншу площину. Той факт, що Ю.Тимошенко явно не бажає розповідати про свої російські справи теж не може не насторожувати.

Першою вагомою дією Ю.Тимошенко після відставки стала її поїздка в Москву. Як стверджує російський політолог Станіслав Белковський, який тривалий час тісно співпрацював із Ю.Тимошенко, спочатку вона 22 вересня 2005 року мала тривалу телефонну розмову із Володимиром Путіним. А говорила вона із російського посольства в Україні, куди її запросив посол В.Чорномирдін. Про що розмовляли російський президент із відставним українським прем’єром невідомо, однак ця розмова широко відкрила перед Ю.Тимошенко двері до Москви, куди вона у суботу 24 вересня 2005 року вилетіла чартерним рейсом на літаку, що належить контрольованій нею ж компанії, і яким вона постійно користується у своїх поїздках Україною. З російських джерел відомо, що у поїздці в Москву Ю.Тимошенко супроводжували три Олександри — Турчинов, Зінченко і Волков.

У Московському аеропорту для VIP осіб ‚Внуково-3» Ю.Тимошенко та її колег зустрічав сенатор Ради Федерації Росії, заступник голови Комітету з аграрної політики Максим Кавджарадзе, він же і забезпечував перебування Ю.Тимошенко із соратниками у Москві та організовував зустрічі з потрібними людьми.

Кілька слів про цього не надто відомого російського політика. У зв’язку із появою його в оточенні Ю. Тимошенко, про нього враз почали писати та розказувати російські ЗМІ. Отож, йому 36 років, обраний сенатором від Липецької області, пишається тим, що був присутній на весіллі дочки Ю.Тимошенко Євгенії і британського рокера Шона Карра. А познайомив Ю.Тимошенко із М.Кавджарадзе Нестор Шуфрич, який мав із ним якісь спільні бізнес-інтереси. Після того як М.Кавджарадзе оголосили керівником російського штабу підтримки Ю.Тимошенко, у тамтешніх ЗМІ з’явилися численні публікації про те, що цей політик ніби-то аж двічі відбував судові покарання ще у радянські часи, а диплом про закінчення ВУЗу у нього фальшивий. З цього приводу Липецька обласна рада створила слідчу комісію, однак, результати її роботи ще невідомі. [60] Проте повернемось до московського візиту Ю.Тимошенко.

У Москві Юлія Володимирівна Тимошенко насамперед відвідала Генеральну прокуратуру Російської Федерації, де відразу ж після її появи, з неї зняли усі обвинувачення згідно порушеної раніше кримінальної справи, але саму справу тоді чомусь не закрили. Такий блискавичний візит Ю.Тимошенко та не менш швидкі дії російської прокуратури виглядають вкрай дивними, бо відбувалися вони у вихідний день — суботу. У цьому плані доречно нагадати і такі факти — 26 грудня 2005 року, саме у піку газової війни, російська прокуратура закрила проти Ю.Тимошенко кримінальну справу за строком давності. Між іншим, російські генерали та офіцери, вину яких в одержанні від українських газотрейдерів хабарів довів військовий трибунал, тепер відбувають тюремне ув’язнення.

Поки Юлія Володимирівна відбувала урочистий прийом у Генеральній прокуратурі Російської Федерації, група її підтримки разом із відомим М.Кавджарадзе теж не марнували даремно часу.

У цей ніжний суботній день особистий друг Володимира Путіна Секретар російської Ради Нацбезпеки Ігор Іванов, він же ж і колишній міністр закордонних справ, відзначав своє 60-річчя. Насправді ця дата виповнилася днем раніше, а відзначали її в суботу, бо так зручніше високим гостям, серед яких були і Президент Росії Володимир Путін, і Прем’єр Михайло Фрадков, і всі силові міністри. За підказкою М.Кавджарадзе та сприяння Георгія Полтавченка — представника Президента Росії в Центральному регіоні, куди входить Москва і 17 областей, Олександр Зінченко по російському урядовому зв’язку зателефонував до іменинника, привітав його з ювілеєм і сказав, що в Москві перебуває Ю.Тимошенко і хоче його привітати особисто. Далі цитую Інтернет-видання «Місто Одеса»: Іменинник, не кладучи слухавку, поцікавився думкою Найголовнішого Гостя. Володимир Володимирович, як і годиться офіцеру і джентльмену, висловився, що не гоже відмовляти, коли дама просить.» [61]

Після цього, стверджує С. Белковський екс-прем’єр помчала на дачу Секретаря Ради Нацбезпеки Росії Ігоря Іванова, поздоровила іменинника, привіталася з високими російськими гостями, а за одно і перекусила. На цій милій вечірці Ю.Тимошенко мала лише невелику розмову із Президентом Росії, у ході якої В.Путін запросив українського екс-прем’єра разом із ним пообідати та обговорити багато насущних питань.

2. На обіді у президента Росії

Нове побачення, за словами С. Белковського, відбулося 27 вересня 2005 року у підмосковній резиденції Президента Росії «Ново-Огарьово». Юлія Володимирівна і Володимир Володимирович скуштували досить скромний обід, зате розмова перевершила сподівання обох. Співбесідники відразу сподобалися одне одному, бо по психології та життєвим цінностям вони між собою дуже близькі.

На цій зустрічі високі сторони обговорили ситуацію в Україні, майбутні парламентські вибори, домовились про тісну співпрацю і взаємовигідне сприяння. Тоді ж і була досягнута домовленість про повне закриття кримінальної справи проти Ю.Тимошенко.

Як стверджує С.Белковський, на цій зустрічі партнери вперше обговорили газову проблему. В.Путін повідомив, що з 1 січня 2006 року, ціна газу для України становитиме 210 доларів за 1 тисячу кубометрів (саме така ціна тоді звучала). Співрозмовники добре розумілі, що раптове майже п’ятикратне підвищення ціни неминуче викличе гострий конфлікт. І ось коли переговори зайдуть у глухий кут, має з’явитися «білий і пухнастий» український політик, який нараз вирішить цю гостру проблему та доб’ється ціни вдвоє меншої від пропонованої, що мало б неймовірно підняти його рейтинг. При цьому, В.Путін обіцяв повне сприяння у забезпеченні через територію Росії всього газу, який буде закуплений в Середній Азії компанією «Ітера» — давнім діловим партнером Юлії Володимирівни.

До речі, спроби завести «Ітеру» на газовий ринок України Ю.Тимошенко здійснювала мало не з першого дня перебування на посаді прем’єра. У цьому числі можна навести такий красномовний приклад. Перед першим офіційним візитом Віктора Ющенка до США у лютому 2005 року Ю.Тимошенко включила у список української офіційної делегації керівника «Ітери» Ігоря Макарова. Однак, перший помічник Президента України Олександр Третьяков викреслив прізвище цього бізнесмена, оскільки вважав, що «Ітера» качати газ в Україну із США не зможе. Це й породило гострий конфлікт. Очевидно, таким способом І. Макарова просто намагалися ближче познайомити із Президентом України, аби він завоював його прихильність під час візиту. Але повернемося до російсько-українських проблем.

Авантюра з газом мала серйозно вплинути на українську виборчу кампанію 2006 року. Взамін за підтримку Росія поставила умови: відмовитись від вступу до НАТО, повернутися до переговорів щодо міжнародного Консорціуму з управління газотранспортною системою України та сприяти наданню російській мові статусу державної. Останню позицію путінська Росія розглядає, як своє стратегічне завдання, що має набагато більше значення ніж будь-які економічні проекти, у тому числі і газові.

Згадуваний уже С.Белковський відверто висловлює підозри, що під час обіду із В.Путіним Ю.Тимошенко могла передати йому компромат на його політичних конкурентів — колишнього російського прем’єра Михайла Касьянова і радника Президента України Бориса Нємцова та деяких інших. Така підозра особливо посилилася після того, коли у грудні 2005 року почалися репресії проти головного спонсора виборчої президентської кампанії М.Касьянова — банку «Нефтяной», керівника якого у січні 2006 року оголосили у міжнародний розшук.

Крім зустрічі із російським президентом, стверджує С. Белковський, екс-прем’єр мала ще кілька бесід і переговорів із впливовими посадовцями Російської Федерації. І хоча ці переговори не підлягали розголошенню, все-таки деяка інформація виплила.

На відміну від першої поїздки в Москву, другий візит туди Ю.Тимошенко отримав досить широке висвітлення у російських ЗМІ. Ось витяг із російського Інтернет-сайту NEVS.ru від 18 жовтня 2005 року:

«У ході поїздки була досягнута домовленість про припинення органами Генеральної прокуратури РФ кримінальної справи проти Тимошенко. Крім цього, колишня глава уряду України зустрілась також з іншими впливовими російськими чиновниками. За інформацією джерела, на зустрічах Тимошенко з її російськими співбесідниками, були досягнуті «стратегічні домовленості». Зокрема, екс-прем’єр України отримала гарантії підтримки її політичних проектів, в тому числі можливого імпічменту президента Віктора Ющенка.

У свою чергу, Тимошенко запевнила, що коли вона знову займе пост прем’єр-міністра за підсумками парламентських виборів в березні 2006 року, або у випадку дострокового усунення Ющенка від влади, Україна відмовиться від ревізії приватизації крупних підприємств, які належать російському біснесу. Також Тимошенко запевнила, що підтримає участь російського капіталу в приватизації держкомпанії «Укртелеком» і реанімує проект Російсько-українського газотранспортного консорціуму, який буде контролювати існуючі і будувати нові газопроводи на території України.» [62]

У подібному стилі інформація про другий візит Ю.Тимошенко у Москву була викладена і в інших ЗМІ. Тоді ж з’явилися і повідомлення, що в Росії створено своєрідний виборчий штаб Ю. Тимошенко, який очолив сенатор від Липецької області Максим Кавджарадзе.

Українські ЗМІ вкрай скупо висвітлювали поїздки Ю. Тимошенко до Москви та обставини її тамтешніх переговорів. Зокрема, 29 вересня 2005 року «Львівська газета» на першій сторінці опублікувала невелику замітку про поїздку в Москву, у якій було написано: «Вчора 28 вересня (насправді 27 — Д.Ч.), екс-прем’єр міністр України Юлія Тимошенко перебувала в Москві з приватним візитом та «обідала з Президентом Російської Федерації Володимиром Путіним». Про це «Газету» повідомило інформоване джерело в адміністрації глави російської держави, яке побажало залишитися не названим». На запитання журналістів розповісти про свої московські візити Юлія Володимирівна відповідала коротко — вона їздила в Москву захищати національні інтереси України.

Під час зустрічі з відомим російським політологом Станіславом Белковським автор цих рядків запитав, що він може сказати про захист Юлією Тимошенко національних інтересів України під час візиту у Москву? Його відповідь була стримано-мудрою: «Мені важко уявити, що Володимир Путін запрошує Юлію Тимошенко в Москву, аби обговорити з нею питання захисту національних інтересів України».

3. Думки політолога і політика

Станіслав Белковський, який свого часу досить тісно співпрацював із Ю.Тимошенко, був посередником між нею та Б.Березовським і навіть зустрічався із Юлею Володимирівною на дачі Олександра Волкова в Осокорках під Києвом, висловив у пресі і на зустрічі зі мною ряд дуже цікавих відомостей, у тому числі про її московські візити. Зокрема, 26 січня 2006 року газета «Україна Молода» опубліковала інтерв’ю із С.Белковським, де він торкається московських домовленостей Ю.Тимошенко. Він стверджує, що на переговорах у Москві значне місце посідали саме питання постачання газу в Україну та можливість заміни скандально відомого «Росукренерго» на іншого посередника. Із слів С.Белковського випливає, що газова криза і навіть її роз’яснення ретельного готувалися у Москві. Ось фрагмент цього інтерв’ю.

Запитання: «Про йомовірні домовленості Тимошенко і Путіна говорили багато. За вашою версією конкретно у чому вони полягали?»

Відповідь: «У тому, що на піку газової кризи, яка мала припасти на кінець січня і початок лютого цього року, Тимошенко домовиться про постачання середньоазіатського газу через іншого посередника, зокрема «Ітеру» за ціною 110–115 доларів. Це Юлією Володимирівною було б оголошено як величезний ціновий успіх. А Путін гарантував би транзит чероез Росію з єдиною метою — зруйнувати і знищити Ющенка, якого він ненавидить як переможця Помаранчевої революції. Але цієї домовленості із Тимошенко після 4 січня більше не існує. Для Юлії Володимирівни підписання угоди на початку січня було несподіванкою». [63]

У чому полягала суть газових планів розповів на сторінках «України Молодої» один із лідерів російської демократичної опозиції, екс-міністр економіки Росії, дупутат Держдуми Іван Стариков: «Я впевнений, що Путін готовий віддати газ за низькою ціною, аби потім отримати українського Прем’єра з розширеними повноваженнями, якого можна буде смикати за ниточки з Кремля. Мати такого прем’єра заповітня — мрія Путіна.» [64]

Цілком зрозуміло, що коли б за допомогою Ю.Тимошенко газовий конфлікт вдалося вирішити, то її рейтинг неодмінно б сильно зріс і майже гарантував повну перемогу на парламентських виборах 2006 року.

Однак, цього не сталося, бо вранці 4 січня 2006 року угоду про постачання газу Росія і Україна підписали. До речі, це сталося у зв’язку із дорученнм В.Путіна керівництву «Газпрому» — зробити все, аби до 9 години ранку за московським часом угода була підписана. Президент Росії спішив тому, що на 10 годину ранку за середньо-європейським часом Європейський Союз мав розглянути питання щодо газового шантажу Росії, засудити її та застосувати до неї санкції. Консолідована позиція країн Заходу та США загрожувала В.Путіну непередбачуваними неприємностями, тому він вимушений був рятувати власну репутацію. Ось чому не вдався початковий задум і не були дотримані інші домовленості, які мали дуже серйозно вплинути на українські парламентські вибори. Звичайно, що перед загрозою міжнародних неприємностей якісь передвиборно-газові плани в Україні мали відступити на п’ятий план.

Як пише С.Белковський: «Щасливий платонічний роман дав тріщину 4 січня, коли «Газпром» і «Нафтогаз України» підписали відому угоду, що врятувала Україну від вимерзання. В угоді про Юлію Тимошенко не було ні слова. Просто «Газпром» дуже не любить «Ітеру» і ніяк не хотів мати з нею справ, навіть незважаючи на дачні посидіння В.В. і В.Ю. Це й викликало істерику «газової принцеси», крики про «зраду національних інтересів» і голосування разом з ПР, КПУ і СПДУ(о) за відставку уряду Єханурова».

Щодо персони Ю.Тимошенко, то вкрай настороженими для українців мають бути такі слова російського політолога Станіслава Белковського: «Будучи обмеженою зобов’язаннями перед Кремлем, Юлія Володимирівна не може робити деякі кроки». [65] Що це за кроки він не пояснив. Але хіба допустимою є ситуація, коли політик, не кажучи вже про керівника держави, має якісь особисті зобов’язання перед керівництвом сусідньої країни? Такий факт може свідчити лише про його залежність і вразливість, і це ще м’яко сказано, а якщо це так, то хіба такий «політик» може принести користь власній країні та її народу?

4. У світлі російських планів

Звичайно, що всіх хитросплетінь російської влади відносно України ми знати не можемо, однак навіть із відкритих джерел можна почерпнути чимало цікавого і пізнавального для українців.

17 грудня 2005 року радіостанція «Эхо Москвы» випустила в ефір чергову вечірню програму «Проверка слуха». Мету програми сформулював її ведучий Віталій Димарський: «Вимоги Москви платити за газ за ринковою ціною та їх політичні наслідки для України».

У передачі взяли участь публіцист Леонід Радзіховський, депутат Держдуми Росії Олександр Лєбєдєв і відомий політолог Глєб Павловський. Передача була довга і цікава, а стенограма її велика, тому наведу лише окремі, найбільш характерні епізоди, які стосуюються Юлії Тимошенко. Під час обговорення питання, що станеться в Україні у разі припинення газопостачання, присутні у студії зійшлися у думці, що коли економіка України «затріщить, то природньо затріщить і Ющенко по всіх швах», — це слова Л.Радзіховського, провідного публіциста «Известий». У такому випадку, вважали співрозмовники, можуть спалахнути великі антиросійські настрої в Україні, особливо, коли до народу звернеться Президент. У такій ситуації Росії потрібно шукати в Україні силу, яка була би до неї прихильна, але відкрито про це не говорила, як то роблять Регіони Януковича. Такою політичною силою, на думку присутніх у студії, може бути лише Юлія Тимошенко. «Вона ніяк не вважається проросійською і на ній не лежить каїнова печатка проросійського кандидата. А у цій ситуації коли народ (український — Д.Ч.) осатаніє на Росію, то це дійсно каїнова печатка проросійського кандидата. Це перше. Друге. Вона вчасно зіскочила з корабля і тому на ній не лежить відповідальність за нинішню ситуацію. Тому своїми діями Росія реально допоможе їй,» — до такого висновку прийшов Л.Радзіховський. [66]

А ось ще один Московський аргумент на користь Юлії Тимошенко, цитую мовою оригіналу: «В острой ситуации всегда выигрывает наиболее отмороженый или говоря более академично — более харизматичный политик… В ситуации когда народ может осатанеть, всегда выигрывает тот кто может стать во главе сильно приподнятого народа. В этои ситуации их панночка с ее горящими глазами имеет очень хорошие проходные данные», — підбив підсумок той же Л.Радзіховський і з ним погодилися всі присутні.

Ось так цинічно московські політики говорять про український народ, вони навіть після Помаранчевої революції вважають, що українці все ще не випростувалися, але таки бояться, що вони, через відключення газу, можуть «осатаніти». Тому для такого випадку їм і потрібна саме Ю.Тимошенко.

Досить показово, що ведучий оголосив для радіослухачів голосування: кого Росія має підтримати на українських парламентських виборах — Януковича чи Тимошенко? Протягом двох хвилин зателефонувало 1990 осіб, з них 54 % висловилися за Ю.Тимошенко і 46 % за В.Януковича.

Нагадаю, що ця передача відбулася 17 грудня 2005 року, тобто задовго до загострення газового протистояння України та Росії, яке вже тоді радник Призедента Росії Глєб Павловський назвав «газовою війною». До цієї війни Росія готувалася ретельно. А метою кожної війни, як відомо, є поневолення противника. У цій, заздалегідь планованій Росією, війні московські політики і представники російської влади готували Ю.Тимошенко роль таємного союзника, тобто, п’ятої колони.

А ось думка газети «Комсомольська правда», яку у Москві називають улюбленим виданням Володимира Путіна. Вона завжди виступає з позицій офіційного Кремля і першою озвучує нові напрямки російської політики, вміло готує громадську думку до планованих дій Президента Росії. Ось і 27 грудня 2005 року «Комсомолка» (не плутати з подібним виданням в Україні — Д.Ч.) друкує велику статтю про Юлію Тимошенко «Юля краса длинная коса». Ця стаття є демонстрацією зміни вектору Кремля стосовно російських союзників в Україні та ролі у цьому процесі Ю.Тимошенко, тому вона варта окремого розгляду та передруку, хоча б окремих її фрагментів. Зауважимо, що публікація вийшла наступного дня після того, як Генеральна прокуратура Російської Федерації припинила кримінальне розслідування звинувачень Ю.Тимошенко. Тому вже цей факт дає підстави вважати, що такий збіг аж ніяк не був випадковим, заодно він свідчить, що публікація є явним замовленням російської влади.

Як і в передачі радіостанції «Эхо Москвы», стаття в «Комсомолці» за основу бере «газову війну» — там цей термін вживається мало не в кожному абзаці. Як і в радіопередачі, у статті теж розглядаються два кандидати на лідерство в Україні, яких має підтримати Росія — В.Янукович і Ю.Тимошенко. Пишучи про В.Януковича, «Комсомолка» відзначає: «Наш в доску парень. Донецкий. Сколько на него потратили усилий — душевных и материальных — в 2004 году на президентских выборах. С чего вдруг менять предпочтения и ставки?» [67] Далі автор пише, що в Україні все змінилося за рік. Тепер є іншою ситуація, до того ж В.Янукович не підтримав у Донецьку російський бізнес. Крім цього, він вже тримав у руках посвідчення президента, але здав перемогу, а «заодно мільйони тих, хто розраховував на нього в Україні і в Росії». Далі йде висновок: «Чи розумно ставити вдруге на того хто вже раз програв?». Вся стаття побудована на протиставленні Віктора Януковича і Юлії Тимошенко. При чому, закид робиться лише в бік В.Януковича, а Ю.Тимошенко подається лише в привабливих тонах.

Висновок публікації ніби закликає росіян змінити симпатії: «Так, що не потрібно боятися тендітної панночки з довгою косою і палаючими очима».

Цілком зрозуміло — стаття у «Комсомолці» готувала російську суспільну думку до того, що тепер головною надією Росії в Україні стала Юлія Володимирівна Тимошенко, а не Віктор Федорович Янукович. Це повністю відповідає духу і букві досягнутих домовленостей. Однак, Росія цілком не скидає з рахунку В.Януковича, просто зараз вона більшу ставку зробила саме на Ю.Тимошенко. Чи не звідси випливає причина артистичного протиставлення Юлією Володимирівною своєї персони як єдиної альтернативи Януковичу? В очах Росії, це дійсно так і є.

5. То де ж правда?

І хоча зустрічі В.Путіна з Ю.Тимошенко широко обговорювалася у високих колах московського політикуму та вилилась у цілу хвилю відгуків тамтешніх ЗМІ, однак, Ю.Тимошенко достовірність цієї інформації категорично заперечує. Так, під час інтерв’ю «Українській правді», яке Ю.Тимошенко дала 17 лютого 2006 року, вона спростувала інформацію про свою зустріч із Президентом Російської Федерації, назвала це плітками і нісенітницями, заявила, що це не відповідає дійсності та наголосила: «Я не мала зустрічей із Володимиром Путіним». [68] Більш того — вона твердить, що ніколи в житті з ним по телефону не розмовляла.

Якщо виходити із слів самої Юлії Володимирівни, то, мабуть, можна повірити, що вона говорить правду. Але тоді виникає запитання: «Невже високі кремлівські достойники та російські ЗМІ говорять і пишуть про неї брехню?»