ХІІ. ПІДСПІВУВАЧІ СКАНДАЛУ

ХІІ. ПІДСПІВУВАЧІ СКАНДАЛУ

Започаткований Михайлом Бродським і Олександром Зінченком корупційний скандал у так званому «оточенні президента» продовжили їхні підспівувачі — Микола Томенко і Олександр Турчинов. Публічні виступи цих діячів чітко лягали у вже прорите русло бездоказових і голослівних звинувачень. І хоча суспільна увага їх особливо не зачепила, про них теж необхідно згадати, адже вони, як близнюки, подібні до аналогічних заяв М.Бродського, О.Зінченка та спрямовані супроти Президента, його соратників і «Нашої України». Усе це свідчить про єдине джерело походження скандалу, його організацію та роздмухування.

1. Виступ Миколи Томенка 8 вересня 2005 року

Вище вже було сказано, що прес-конференція віце-прем’єр-міністра Миколи Томенка була задумана на нічній нараді на дачі Юлії Тимошенко. Її запланували на 9 годину ранку 8 вересня, за дві години до виступу у прямому ефірі Президента України Віктора Ющенка. О

10-й годині почалася трансляція у запису виступу М.Томенка по каналу «НТВ», вона закінчилася за кільканадцять хвилин до початку виступу Президента. Суть прес-конференції М.Томенка зводилась до чергового роздмухування так званого корупційного скандалу та створення для Президента незручної ситуації, що безумовно мало змусити його буквально на ходу змінювати формат і концепцію свого звернення до народу. Вже з цього факту можна зробити чіткий висновок про рівень моралі та ступінь надійності найближчих соратників Президента, до числа яких безумовно входили і М.Томенко, і О.Турчинов, і Ю.Тимошенко. Про відповідальність перед народом та державну мудрість я вже мовчу.

На початку свого виступу М.Томенко заявив: «Я хочу сказати, що занадто довго був в опозиції в цій країні, щоб мовчати про помилки і корупцію нової влади». Ця пафосна фраза є абсолютно нещирою з наступних причин.

Перша. Про такого опозиціонера як Микола Томенко я нічого не чув ні під час першої каденції Леоніда Кучми (1994–1999), ні під час другої (1999–2001). У цей час цей «опозиціонер» у поті чола трудився рядовим чиновником у виконавчій структурі влади режиму Л.Кучми, спочатку у міністерстві у справах національностей та міграції, а згодом очолював управління преси та інформації Київської держадміністрації до березня 2001 року. Хто де бачив цього «опозиціонера» під час останньої великої опозиційної акції «Україна без Кучми»? Думаю, ніхто і ніде. Я принаймні ніде не бачив, як не знав цього діяча наприкінці 80-х — на початку 90-х років, коли виборювалася українська державність. Ставши у березні 2002 року народним депутатом України за списком «Нашої України» (№ 62), М.Томенко очолив Комітет з питань свободи слова та інформації. А загальновідомим він став щойно під час Помаранчевої революції, де разом із Юрієм Луценком, відповідав за сцену Майдану і по суті був своєрідним диск-жокеєм. Ця справа йому давалася непогано. Отже, М.Томенко фактично в опозиції до режиму Л.Кучми перебував максимум три роки із березня 2001 до листопада 2004 року. Якщо за його мірками це «занадто довго», то я мовчу.

Друга. Нарядившись у тогу ледь не головного опозиціонера України, М.Томенко став як папуга повторювати все, що до нього вже сказали М.Бродський та О.Зінченко. І хоча він наголосив, що мовчати про корупцію і помилки нової влади не буде, про ці важливі речі він не сказав нічого конкретного! Як і М.Бродський та О.Зінченко, він не назвав жодного факту корупції та не звинуватив у цьому злочині жодну посадову особу! А про що ж тоді говорив М.Томенко?

Спочатку він оголосив, що генпрокуратура завершила розслідування у справі Гонгадзе, однак «Порошенко, Третьяков і Литвин робили все, щоб ця справа не звучала ні на засіданнях парламенту, ні в ЗМІ.» Цей докір розрахований хіба-що на тьотю Мотю з хутора Мозамбік. Бо народний депутат мусив би знати, що матеріали слідства прокуратура надає не «в парламент і в ЗМІ», а до суду. І лише легалізовані у суді матеріали можна оприлюднювати для широкого загалу, у тому числі і для М.Томенка. До речі, коли писалися ці рядки, саме відбувався суд над особами, які звинувачуються у вбивстві Г.Гонгадзе.

Далі опозиціонер у чині віце-прем’єр міністра України М.Томенко вказав Президенту України, що він «не знає реальної ситуації в державі», чомусь перейнявся тим фактом, що «співвідношення між довірою і недовірою до Петра Порошенка сягає десь мінус 25–30», а потім заявив: «Я не крав у цій країні, я не брав хабарів, я не займався корупцією, як цим займалися найближчі помічники і радники Президента». Цією фразою знову кидається тінь передусім на Президента, бо не називається жодне прізвище. У цій демагогії проглядаються «штучки Бродського» і не більше. Цілком ймовірно, що саме від нього М.Томенко дістав настанови на нічному збіговиську в лісі.

Але найцікавішим у промові Миколи Томенка є слова: «Я схиляюся до того, що ми завершили перший етап Помаранчевої революції… другий етап Помаранчевої революції буде можливим лише після того, як бізнес залишить політику». Якраз про підготовку і проведення другого етапу Помаранчевої революції так багато говорили вночі на дачі в Ю.Тимошенко, поки не подзвонили до посла США. Слова М.Томенка «про другий етап Помаранчевої революції», є зайвим доказом того, що новоявлені опозиціонери про нього думали на повному серйозі. Відповідаючи на запитання журналістів, М.Томенко навіть заявив, що може сам особисто очолити другий етап Помаранчевої революції.

Єдиною, вартою уваги, новиною у виступі М.Томенка стали слова про те, що він ще вчора(!) написав заяву про відставку з посади віце-прем‘єр-міністра України. Це було черговою неправдою, бо на нічній нараді у прем’єра він спочатку обурювався і не хотів іти з високого поста. А рішення про необхідність випередити Президента народилося о 2-й годині ночі, саме тоді, коли заколотники вели телефонні розмови із послом США Джоном Гербстом. Це підтверджується і повідомленням в «Українській правді», розміщеним там о 2 годині 27 хвилин ночі (!) 8 вересня 2005 року.

Похваливши екс-держсекретаря, М.Томенко наголосив: «Те, що сказав Олександр Зінченко, говорить кожен школяр у київській школі.» Але що школяр може говорити, коли сам О.Зінченко, як і М.Томенко, нічого конкретного не сказали? Ось така примітивна і підла демагогія вилилася на українське суспільство з вуст М.Бродського, О.Зінченка і М.Томенка. Саме наслідком цих брутальних дій слід пояснити зневіру і розчарування українців — вони бачили лише сварку у верхах і не розуміли, що ж насправді там відбувається.

Протимошенківська «Свобода» 13 вересня опублікувала невелику замітку з великим портретом Миколи Томенка у вишиванці на фоні квітучого соняшникового поля із ще більшим заголовком: «Томенко готуватиме нову революцію». І хоча у замітці не було нічого сказано про цю другу революцію, сам заголовок свідчив про наявність таких планів у середовищі Тимошенко, Бродського і Турчинова. І щоб самим не світитися — вони виставили на перший план щирого, і очевидно, вкрай простакуватого та легковірного українця Миколу Томенка у вишиванці. Але чи відав сам М.Томенко, яку роль йому визначили?

2. Прес-конференція Олександра Турчинова

Відкриваючи 15 вересня 2005 року засідання політради ВО «Батьківщина», Юлія Тимошенко сказала: «Вітаю Вас, друзі, з тим, що ми знову в опозиції». І додала, що Олександр Валентинович приєднається до них дещо пізніше, тепер він проводить «дуже важливу прес-конференцію». Десь через годину у зал засідання прибув і сам О.Турчинов, його радісно зустріла Ю.Тимошенко і запитала: «Ну як?» «Нормально», — хитро усміхаючись, відповів О.Турчинов. А Юлія Володимирівна чарівно розсміялася і, піднісши стиснутий кулачок вгору, радісно випалила: «Ну, ми їм знову дали!»

Так ось, подивимось що ж дав і кому екс-голова СБУ Олександр Турчинов на прес-конференції 15 вересня 2005 року.

Як свідчить текст опублікованої «Українською правдою» розшифровки запису виступу О.Турчинова, він із перших слів «взяв бика за роги» і заявив «я хотів би пригадати прес-конференцію О.Зінченка. І дивлячись вам в очі, хотів би сказати, що його звинувачення мають серйозні підгрунтя».

Отже, як і М.Томенко, Олександр Валентинович почав педалювати від скандального виступу Олександра Зінченка. Взагалі-то, краще б було почати з М.Бродського, адже пріоритет у скандалі належить йому. Але було б дуже дивним, якби екс-голова СБУ, як і його попередники, не навів би жодного факту. І О.Турчинов їх почав називати.

«Вам відомий Петро Олексійович Порошенко. Всі знають про будинок по вулиці Грушевського, 9а. Всім у Києві відомий будинок, який знаходиться поруч з Маріїнським палацом. Це найбільш дорога в Києві житлова площа, її подають як найбільш дорогий, елітарний будинок.

Як тільки нова влада сформувалася, власники цього будинку були запрошені до Петра Олексійовича і їм запропонували або віддати контрольний пакет цього будинку, або їм компенсують незначну частину видатків, які вони понесли.

Після того, як вони відмовилися це зробити, їх попередили, що вони не будуть будувати, що краще будинок взагалі знесуть. І коли вони не пішли на шантаж, дійсно, будівництво зупинилося. Я не хочу говорити, які підстави для зупинення будівництва. Головне — вища посадова особа в державі займається здирництвом і шантажем» [26].

Шкода, що О.Турчинов не сказав про причини зупинки будівництва, адже вони полягають у тому, що цей велетенський будинок споруджується на схилах Дніпра у Києві з численними порушеннями будівельних і архітектурних норм. Він зруйнував і спотворив історичне середовище стародавнього Києва, вивищився над Маріїнським палацом — резиденцією Президента України. Проти цього будівництва різко виступало Управління охорони історичного середовища міста Києва, його керівник Руслан Кухаренко вимагав його припинити, а сам будинок знести. І це почалося ще за часів Л.Кучми. Однак, бізнесмени, яким Україна; і Київ; є на сто десятому місці, а інтереси власної кишені на першому, дивним способом добились потрібних їм судових рішень, аж у Вищому господарському суді України. Незважаючи на небаченний вал порушень, у судах так і не вирішено питання не лише припинення будівництва, а й хоча б обмеження його поверховості.

Вже після вчиненого О.Зінченком скандалу було спішно збудовано ще кільканадцять поверхів — тепер резиденція Президента України Маріїнський палац та площа перед ним як на долоні проглядаються із верхніх поверхів житлового чудовиська центральної частини Києва. Після вчиненого О.Зінченком скандалу чомусь усі українські державні інституції нараз замовчали. Невже злякалися подібних звинувачень? Як результат і глум над здоровим глуздом — дикий бізнес процвітає. Більше того, з публікацій у пресі вже у грудні 2005 року стало відомо, що дружина голови Вищого господарського суду України Дмитра Притики отримала у цьому, ще не завершеному будинку, комфортабельну квартиру площею понад 200 квадратних метрів. Як свідчить преса, вона внесла у касу суму еквівалентну 200 тисячам доларів США, що у десятки разів менше її справжньої вартості. Звідси випливає небезпідставна підозра і здогад, чому спритні бізнесмени з будинку 9-а на вулиці Грушевського у Києві зуміли успішно виграти всі господарські суди при такій величезній кількості порушень українського законодавства, як це стверджує начальник управління охорони історичного середовища Києва, Заслужений працівник культури України Руслан Кухаренко.

Але, крім цинічної і нахабної кількості порушень українських законів, у цій історії не менш вражаючими є й такі факти. Тепер голова Вищого Господарського суду України пан Д.Притика балотується в народні депутати України по виборчому списку Партії регіонів (№ 68), а його підлеглий, керівник апарату Вищого господарського суду України пан В.Толстенко перебуває у списку БЮТ під номер 80. Автор цих рядків аніскільки не здивується, якщо незабаром після виборів чільні персони списків Регіонів і БЮТ, а також деякі організатори та виконавці «корупційного» скандалу стануть сусідами в одному і тому ж будинку по вулиці Грушевського, 9-а та з просторих балконів і вікон своїх апартаментів, без бінокля, зверху, спостерігатимуть урочисті церемонії за участю Президента України на площі перед Маріїнським палацом, що лежатиме біля їх ніг.

Будинок на Грушевського, 9-а, був головним «фактом» О.Турчинова на підтвердження корупційних звинувачень М.Бродського та О.Зінченка.

Далі О.Турчинов говорив про загрозу енергетичній безпеці України. «Я хочу вас проінформувати — заявив екс-голова СБУ, — що за участі представників української влади створена транснаціональна злочинна система, яка паразитує на споживанні Україною газу» [27]. Серцевиною цієї злочинної системи, за його словами, є підприємство «Росукренерго».

Якби такі речі говорив журналіст, його можна було б слухати, розуміти і вимагати від влади вжиття заходів, а тут плачеться людина, яка ще тиждень тому очолювала могутню СБУ! Звідси випливає запитання: «Чоловіче! А чому ти нічого не робив із цим злом, коли був на посаді? Чому не порушив кримінальну справу, якщо це злочинна схема? Або хоча б написав ґрунтовну доповідну Президенту?»

Ще одна проблема у викладі О.Турчинова звучала так: «Дуже серйозна небезпечна для України — це руйнація авторитету нашої держави. Це дестабілізація ситуації в Україні. Тут можна навести всім відомі приклади, такі як невмотивована відставка уряду Тимошенко, яка привела до реальної дестабілізації політичної ситуації» [28].

А хто цю ситуацію дестабілізував? Хто проводив нічне збіговисько у лісі? Хто планував імпічмент, дострокові президентські вибори, другий етап Помаранчевої революції, новий Майдан? Хто зрештою влаштував гострий конфлікт у Нікополі, хто організував скандальні і бездоказові заяви панів Бродського, Зінченка і Томенка?

Але верхом глуму над здоровим глуздом та зухвалою нахабністю все таки були такі слова О.Турчинова: «Для мене не зрозуміло, чому досі Порошенку не пред’явлено звинувачення?» [29] На кого розрахована така сентенція? На тьотю Мотю з хутора Мозамбік? Мене, наприклад, дивує інше: чому, у такому випадку, голова СБУ Олександр Валентинович Турчинов сам не порушив кримінальну справу і не пред’явив звинувачення, або хоча б провів слідчі дії і передав матеріали у Генпрокуратуру? Чому ж проявляв бездіяльність? А зрештою запитання самого О.Турчинова є незаперечним свідченням рівня його професійної придатності. Це одне. І друге. Навіть на час проведення прес-конференції 15 вересня 2005 року О.Турчинов все ще не був позбавлений важелів впливу і замість висловлювати здивування мав можливість пред’явити ці ж самі «звинувачення» через свого вірного і, як він стверджує, «чесного бойового офіцера», першого заступника голови СБУ Анатолія Кожемякіна. Але генерал-лейтенант А.Кожемякін у цей час мав зовсім інший клопіт. Із достовірних джерел автору цих рядків стало відомо, що А.Кожемякін в останній день своєї роботи на високій державній посаді дав команду знищити матеріали справи щодо злочинної діяльності, зокрема, у газовій сфері, яку СБУ вело впродовж багатьох років, у тому числі ті, що стосуються так часто згадуваних О.Турчиновим «Росукренерго» та особи Семена Могилевича.

Документи почали нищити вранці, а наприкінці дня вийшов указ Президента про увільнення першого заступника голови СБУ генерал-лейтенанта А.Кожемякіна з посади. Коли нове керівництво дізналося про скоєне, за цим фактом порушили кримінальну справу.

Вже після проведення у Києві презентації моєї книги «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ» мене запросили взяти участь у програмі «Свобода слова», яку веде відомий тележурналіст Савік Шустер на каналі ICTV. 3 лютого 2006 року передача була присвячена темі «Скільки чесних людей потрапить до Верховної Ради України?» Від Блоку Юлії Тимошенко на передачу прийшли Олександр Турчинов і Анатолій Кожемякін. Аби переконатись у достовірності інформації щодо знищення в СБУ важливих документів про криміналітет, я дав екс-голові спецслужби запитання. Цитую за стенограмою: «Шановний Олександре Валентиновичу, я б міг вам дати дуже багато запитань щодо списку, але я вам задам одне запитання, яке стосується вашої роботи як голови СБУ. Чи відомо вам про те, що в даний час в СБУ розслідується кримінальна справа за фактом знищення вашим заступником паном Кожемякіним, який сидить зараз у цій студії, матеріалів справи щодо організованого злочинного угруповання, членом якого був відомий вам Семен Могилевич. Матеріали цієї справи були знищені в останній день роботи Кожемякіна на посаді. Користуючись тим, що і ви тут присутні, і пан Кожемякін, я б хотів почути відповідь на це запитання, адже Кожемякін зараз балотується по списку БЮТ під 25 номером. Прошу дати пояснення всьому залу щодо цієї справи.» [30] Далі ведучий Савік Шустер запропонував дати відповідь О.Турчинову: «Пожалуйста». Я подивився на Олександра Валентиновича. Його обличчя було розгубленим, він щось напружено думав і не відповідав. У цей момент на допомогу шефу прийшов А.Кожемякін, чоло якого враз спітніло.

До речі так, що дівчина з персоналу студії витирала цьому бойовому генералу лоб тампоном. Але цей епізод, на жаль, не пішов в ефір.

Так ось, наводжу дослівну відповідь генерала, теж за стенограмою: «Бывший заместитель председателя Службы безопасности Украины, начальник главного управления по борьбе с коррупцией и организованной преступностью Кожемякин Андрей Антонович. Спасибо вам за этот вопрос.

Я знаю, уважаемый господин Чобит, что Служба безопасности проводит несколько служебных расследований по моей деятельности, которую я вел с февраля месяца по сентябрь. Только не 8-го сентября или там 9-го, 10-го, когда, как вы говорите, было закрыто то, о чём вы рассказали…» [31] Я был намного позже уволен, 22 сентября. [32] Так я хочу сказать, что вот то, что вы говорите — это прекрасное подтверждение тому, что я делал правильно и боролся с коррупцией правильно и честно. Потому сейчас именно в отношении меня и расследуется, проходят эти внутренние расследования Генеральной прокуратурой и новым руководством СБУ.» [33]

У цей момент О.Турчинов уже зібрався з думками і перебив свого генерала: «Я хочу додати, шановні глядачі…» Але я наполіг на тому, аби А.Кожемякін закінчив та дав відповідь по суті заданого запитання. Тому слово знову взяв А.Кожемякін: «Я не знаю, о чём вы говорите. И вообще каким образом вы… Послушайте, я не знаю…» [34]

Далі я знову взяв мікрофон і запитав: «Пане Кожемякін, дайте чітку відповідь так чи ні? Ви знищили справу стосовно організованого угрупування, чи ви її ніяк не знищували? Так чи ні?»

Ось що відповів А.Кожемякін. І це в прямому ефірі, чула вся Україна: «Послушайте, господин Чобит, не вашим статусом и не вашим лицом, и как говорится, вашим — не буду говорить чем. Этот вопрос мне может задать — если это есть на самом деле, а мы разберемся, я думаю, — только председатель Службы безопасности. И я на этот вопрос, если меня спросят, отвечу так, как оно есть на самом деле. А вы этот вопрос не имеете права задавать!» [35]

У такий спосіб А.Кожемякін ухилився від прямої відповіді, він не заперечив звинувачення його у знищенні важливих документів. Ось вам і борець із корупцією! Для чого він це зробив? Чому не дає чіткої відповіді? Чому твердить несусвітню нісенітницю, що це запитання йому ніхто, крім голови Служби, не має права задавати? Та це запитання цьому кандидату в народні депутати України за списком БЮТ (№ 25) тепер повинні задати не лише журналісти, а й всі бажаючі виборці. І він мусить народу дати чітку відповідь про те, де подів матеріали про мафію?

Як тут не згадати не раз прилюдно повторені слова О.Турчинова про те, що коли в СБУ пропадуть важливі документи, то він допоможе їх знайти. Звідки він знав, що документи можуть зникнути? І навіщо йому їх копії? Але коли у цей ряд поставити діяльність А.Кожемякіна, то все стає зрозуміло. Документи чомусь знищували в СБУ, але їх копії, мабуть, залишились лише у А.Турчинова. Але навіщо це робилось? Ось вам і рівень роботи голови СБУ та його «бойових генералів».

А про ступінь обґрунтованості звинувачень, висловлених соратником О.Турчинова Олександром Зінченком, свідчать три рішення судів, які вступили в законну силу. 25 листопада 2005 року Печерський районний суд м. Києва виніс рішення, яким визнав інформацію про першого помічника Президента України Олександра Третьякова, розповсюджену Зінченком Олександром Олексійовичем на прес-конференції 5 вересня 2005 року, недостовірною. 27 грудня 2005 року цей же суд в іншому сканладі задовольнив позов голови фракції «Наша України» у Верховній Раді Миколи Мартиненка і теж визнав інформацію, розповсюджену про нього О.Зінченком, недостовірною. Суд зобов’язав О.Зінченка спростувати поширену ним інформацію про М.Мартиненка та сплатити йому моральну шкоду у розмірі 1 копійка. 24 січня 2006 року подібне рішення Печерський райсуд столиці виніс і щодо звинувачень О.Зінченком Петра Порошенка.

Дуже показовим є той факт, що Олександр Зінченко на судові засідання не з‘являвся і жодних доказів на підтвердження своїх заяв суду не надав. Нічим не допоміг йому і екс-голова СБУ О.Турчинов. Ось вам і рівень звинувачень у корупції. Як тут не згадати головного покровителя наклепників самої Юлії Тимошенко, яка у прямому ефірі телеканалу «Інтер» 9 вересня 2005 року сказала: «Я переконана, що те, про що говорив Олександр Зінченко, має документальне підтвердження.[36]»