IV. «Штучки Бродського»

IV. «Штучки Бродського»

Я перший почав говорити про ту корупцію, яка в президентському оточенні.

Михайло Бродський [6].

1 вересня 2005 року в прямому телеефірі вечірньої програми «5-го каналу» член політради ВО «Батьківщина» і одночасно радник Прем’єр-міністра України Михайло Юрійович Бродський виголосив скандальну заяву, з якої фактично і розпочався так званий корупційний скандал щодо так званого «оточення президента».

Отримавши прямий ефір, М.Бродський спочатку накинувся на В.Пінчука, підкреслив, що це зять Л.Кучми, який, користуючись протекцією тестя, «нічого чесно не купив — а все вкрав».

Так М.Бродський розпочав, бо добре знав вкрай негативне сприйняття суспільством екс-президента. Гостро критикуючи його та зятя, він тим самим здобував прихильність глядача. Однак, це аж ніяк не було головним у виступі радника прем’єр-міністра, адже ключовими у заяві М.Бродського були такі слова: «Я утверждаю, что вокруг Ющенко — одна корупция. Петя Ющенко, ваш брат, Виктор Андреевич, к сожалению… я, кстати, своему сыну Юре запретил с вашим Андреем дружить, хотя они дружили. Сообщаю дальше. Миша Дорошенко, Петя Порошенко, Саша Третьяков. Много еще расскажу… они все занимаются переделом в пользу себя. Господин Червоненко — это отдельный разговор, это вообще отдельный разговор».

Далі М.Бродський заявив: «Я утверждаю, что Пинчук хочет продать завод россиянам за 380 миллионов долларов. За это Вексельберг с Абрамовым 50 миллионов платят окружению президента, я утверждаю, и плюс еще дает возможность купить свои каналы вот эти три, которые ему уже после этого не нужны».

Ведучий програми Роман Скрипін запитав заявника на підставі чого він це стверджує. — «На основании той информации, которая у меня есть. Будем судиться? [7]».

Далі, крім вихваляння Ю.Тимошенко у її прагненні продати Нікопольський завод на чесному аукціоні і за рахунок цього повернути громадянам України заощадження ощадбанку колишнього СРСР, М.Бродський нічого суттєвого не сказав. Отже, головним у заяві М.Бродського були звинувачення у корупції «оточення президента».

Однак, цей «правдолюб» і борець з корупцією у своєму виступі не навів жодного факту звинувачення будь-якої особи! Він лише твердив, що «вокруг Ющенка — одна корупція, але, оскільки далі він говорив про Петра Ющенка та взаємовідносини його сина із сином М.Бродського, то навіть не зрозуміло, довкола якого саме Ющенка корупція? Це ж саме стосується безіменного звинувачення «оточення президента». Про яких осіб і якого «президента» йде мова, не ясно. Може, про президента концерну і банку «Денді»? Ті, хто слухав і дивився по телевізору виступ М.Бродського, зробили однозначний висновок щодо того, якого саме президента «оточення» мав на увазі М.Бродський. Але мати на увазі — це одне, а конкретні слова М.Бродського — зовсім інше. Єдиним виданням, яке опублікувало майже повний виступ М.Бродського, була залежна від нього бульварна газетка «Свобода» від 6 вересня 2005 року. Публікація має промовисту назву «Обвинитель Президента». Але і в ній ви не знайдете жодного слова звинувачень і жодного факту, тобто дій, за які можна було б притягнути до судової відповідальності за поширення недостовірної інформації, яка принижує честь і гідність особи. Імен не названо, фактів теж. І лише редактор «Свободи» Олег Ляшко (№ 26 у списку БЮТ) здогадався, про якого саме президента вів мову його патрон, бо подав слово «президент» у заголовку газети з великої букви, але і він чомусь обачно не наважився додати ще одне слово. І що тут скажеш? Що будеш діяти? З погляду права ні М.Бродський, ні О.Ляшко абсолютно нікого не звинуватили, не образили, не принизили честі і гідності. А з погляду моралі і професійної етики чесного журналіста? Але хіба етичні міркування є предметом судових суперечок? У кожного своя мораль і своє розуміння честі. Виступ М.Бродського 1 вересня 2005 року може стати класикою, яка гідна потрапити у рубрику «Еврейские штучки» газети «Еврейские вести» і не більше.

Якщо уважно проаналізувати виступ М.Бродського, то можна зробити висновок, що він прийшов на передачу саме з метою вчинення грандіозного скандалу. Про це свідчать такі його слова: «Я попробую рассказать отдельно про НЗФ, а потом я хочу сделать публичное заявление на всю страну», «я хотел бы воспользоваться эфиром и сделать такое заявление», «воспользоваться шансом, который вы мне предоставили».

До речі, ці три фрази в опублікованому 6 вересня 2005 року газетою «Свобода» тексті виступу М.Бродського відсутні. Чи не тому, що вони з головою видають його підступні наміри?

Отже, перш, ніж зробити заяву, М.Бродський сказав про свій намір аж тричі. При цьому він чомусь дуже хвилювався, на що звернув увагу ведучий Роман Скрипін: «А чого ви нервуєте, пане Михайле?» Цих слів теж немає у газеті «Свобода».

М.Бродський нервував з огляду на відповідальність за сказане, тому він прагнув вчинити скандал і одночасно уникнути відповідальності за наклеп. І треба віддати належне — цей досвідчений провокатор успішно впорався із поставленим завданням. Скандал відбувся, а його ініціатор тихо і спокійно ухилився від відповідальності, бо нічого конкретного проти жодної особи не сказав. Це ж треба вміти!

Із вищенаведеного випливає, що М.Бродський прибув на телебачення заради виголошення заяви про корупцію в так званому оточенні президента. Його думка була зосереджена саме на звинуваченнях, які він мав виголосити. Він дуже хвилювався і нервував, тому тричі говорив про заяву, перш ніж її виголосити. Отже, М.Бродський чудово знав, що робив, він заздалегідь готувався до виголошення звинувачень. А той факт, що він обіймав дві посади біля Ю.Тимошенко (як радник Прем’єр-міністра і як заступник голови партії «Батьківщина»), безумовно свідчить про причетність до заяви М.Бродського і самої Юлії Володимирівни.

М.Бродський, як кажуть, цілком був у темі — він добре знав не лише обставини і причини конфлікту, а й прекрасно розбирався у кадрових питаннях заводу. Зокрема, захищаючи призначення нових керівників, М.Бродський сказав: «Рассказываю насчет господина Надточенко… Надточенко работал на марганецком ГОКе [8]* и был уволен в тот день, когда туда зашел «Приват». По-перше, про цього ж пана М.Надточенка ніхто у студії не говорив, крім М.Бродського, отже він був добре обізнаний у цьому питанні. По-друге, М.Бродський чомусь виступав за кандидатуру пана М.Надточенка і мотивом такої позиції він назвав його звільнення із посади керівника Марганецького гірничо-збагачувального комбінату у день, коли його власником стала фінансово-промислова група «Приват», очолювана тим же І.Коломойським. Таким чином, М.Бродський обґрунтовував зацікавленість у новопризначеному голові правління Нікопольського феросплавного заводу пану М.Надточенку і одночасно підкреслював, що він не є представником «Привату», бо свого часу був ним звільнений із керівної посади. Це твердження ні про що не свідчить, це перше.

І друге, пана М.Надточенка було призначено на вкрай поспішних зборах акціонерів в Орджонікідзе 30 серпня 2005 року, скликаних саме з ініціативи «Привату», інтереси якого теж дуже дивним чином і з великим поспіхом чомусь захищав Ленінський районний суд Полтави вже наступного дня! І коли М.Бродський неприховано виявляє свою пряму зацікавленість у певному розв’язанні конфлікту навколо НФЗ, то чи не є це явним захистом інтересів «Привату» радником Прем’єр-міністра України? Наголошую! Це робилося у прямому телеефірі 5 каналу! До речі, ці слова М.Бродського теж не потрапили у текст його опублікованого виступу вкрай заангажованою газетою «Свобода».

Таким чином, скандальна заява Михайла Юрійовича Бродського від 1 вересня 2005 року про корупцію в так званому «оточенні президента» була не чим іншим, як заздалегідь підготовленою провокацією, що неприховано переслідувала мету — переключення уваги громадськості від скандалу довкола Нікопольського феросплавного заводу та звинувачень тодішнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко у неприпустимому для такого високого урядовця лобіюванні інтересів фінансово-промислової групи «Приват», очолюваної мультимільярдером Ігорем Коломойським. Більше того, цією заявою прагнули перейти від захисту Юлії Тимошенко до нападу проти тих, кого найбільше боялися — випробуваних часом і справами соратників Президента України Віктора Ющенка, які були оголошені так званим «оточенням президента» та ще й звинувачені у тяжких гріхах — корупції.

Час показав, що жодне із голослівних звинувачень М.Бродського та його послідовників — О.Зінченка, М.Томенка і О.Турчинова — не знайшло свого підтвердження. Російський бізнесмен Абрамов, на якого посилався у своїй заяві М.Бродський, вже наступного дня спростував нісенітницю про плановану ним передачу «оточенню президента» 50 мільйонів доларів за сприяння купівлі Нікопольського заводу феросплавів, аукціон з продажу якого навть не був оголошенний тоді і не оголошенний досі, тобто, на час написання цієї книги.

До певного часу Ю.Тимошенко вдавала, що вона дистанціюється від скандальної заяви свого соратника і радника Ю.Бродського. У ЗМІ навіть говорилося, що Ю.Бродський звільнений з посади радника Прем’єр-міністра України. Однак згодом виявилось, що це чергова неправда, бо із цієї високої посади Михайла Юрійовича Бродського було звільнено щойно 15 вересня 2005 року розпорядженням вже нового уряду. Однак, гучні декларації про нібито звільнення М.Бродського після його скандальної заяви дали можливість Ю.Тимошенко ніби дистанціюватися від нього та лицемірно засуджувати його дії перед Президентом.