ХІ. Відставка уряду ю. Тимошенко

ХІ. Відставка уряду ю. Тимошенко

1. Позиція Президента

Раптово припинивши розмову з Юлією Тимошенко, Президент України Віктор Ющенко збирався з думками. Навмисно вчинені М.Бродським і О.Зінченком скандали, їх підготовка і організація, інформація про нічну нараду на дачі прем’єра, вкрай поспішна вранішня прес-конференція М.Томенка, його чергове повторення звинувачень адресованих так званому «оточенню», голосування фракції БЮТ щодо позбавлення депутатських повноважень П.Порошенка, лицемірна поведінка «королеви Майдану», безумовно, мусили спонукати Президента до рішучих дій.

Віктор Ющенко вийшов до журналістів із запізненням. Можливо, хтось дуже прагнув, аби цього дня прес-конференція взагалі не відбулася. Це б дало шанс перегрупувати сили і спробувати вмовити Президента утриматися від рішучих кроків. Але він вийшов і сказав те, що було у нього на душі, він вів себе як чесний політик і християнин.

Президент почав з того, що коли він 23 січня 2005 року виголошував свою інавгураційну промову, то обіцяв, що в Україні буде професійна і чесна влада, яка день і ніч працюватиме на інтереси українця і держави, влада, яка діятиме однією командою, працюватиме чесно, відкрито і професійно. Президент відзначив, що до влади він взяв людей, які пройшли десятки мітингів, які стояли поруч з ним на Майдані Незалежності у Києві, які допомогли відкинути стару корумповану владу, і дали змогу створити вільну Україну. «Це були віддані люди, — підкреслив В.Ющенко, — без яких наші успіхи, переконаний, восени минулого року були б неможливими».

Президент нагадав, що 9 місяців тому він запропонував українському парламенту на посаду прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, а ще на дві ключові посади секретаря РНБО і Держсекретаря було призначено відповідно Петра Порошенка і Олександра Зінченка. Всі вони брали активну участь у президентській виборчій кампанії. «Для мене, — сказав В.Ющенко, — це були люди неординарні, це мої друзі, і відверто скажу, про багато речей, про які я нижче буду говорити, буде говорити важко». Але говорити потрібно, бо розмова назріла, адже зачіпаються не питання відносин між урядом, держсекретарем і РНБО, а зачіпаються інтереси виборців, які чекали від влади результату.

«Я знав, — сказав В.Ющенко, — що між цими людьми існують певні непорозуміння. Переконаний, що це деталі, епізоди, які зустрічаються у будь-кого… Ці проблеми я сприймав як явище тимчасове. Я сподівався, що коли кожен надягне своє ярмо, то не вистачатиме часу для взаємних інтриг… Це були мої надії». В.Ющенко наголосив на тому, що і голова уряду, і секретар РНБО, і Держсекретар були наділені значно більшими повноваженнями, ніж мали їх попередники за минулих часів. У цьому і проявилися довіра до них із боку Президента. Але це мало допомогло, бо Президент став свідком, коли між цими інститутами спочатку виникали протистояння, які потім переростали у гострі конфлікти. А пізніше розпочалися закулісні інтриги.

«Я став свідком, — сказав В.Ющенко, — як, по суті, кожного дня доводилось втручатися у конфлікти, які виникали між РНБО і урядом, між держсекретарем і РНБО, між урядом і Верховною Радою. Одним словом, ці конфлікти вже стали повісткою дня роботи влади».

Далі В.Ющенко відзначив: «8 місяців Президент України був миротворцем серед цих інституцій. Я про це майже не говорив публічно. Я вважав, що це моя карма, яку я повинен нести. А Україна в цей час втрачала темпи, у тому числі економічні. Думаю, що члени моєї команди слухали Президента, але не чули. І сьогодні, як би не було важко, я повинен цей гордіїв вузол розрубати в ім’я України».

Президент піддав критиці уряд, висловив невдоволення діями податкової і митної систем і зауважив: «У владі з’явилося багато нових облич, але стався парадокс — обличчя влади не змінилося. Країну знову звинувачують у корупції, у тому що немає прозорих процесів у економіці, у тому числі приватизаційних».

Президент України В.Ющенко завершив так: «Переконаний, шановні друзі, що рік тому я пішов у президенти не для того, щоб ключові державні інститути не мали порозуміння і не знаходили між собою злагоди і взаємоповаги. Не для того я вже рік ходжу не зі своїм обличчям. Переконаний, що не для цього стояли мільйони людей на Майдані. І робити вигляд, що нічого не відбувається, я не можу.

Сьогодні я повинен сказати своїм співвітчизникам, що я мушу прийняти радикальні кроки по зміні керівництва уряду, РНБО і секретаріату президента. Повторюю, я хочу віднині бачити найвищі державні інститути в системі роботи єдиної команди, які працюють на те, щоб у людей були робочі місця, кращі зарплати, кращі школи, краща медицина, щоб люди відчули, що влада працює у злагоді й гармонії, а держава — у спокої і стабільності.

Тому я підписую указ на відставку уряду та відставку секретаря РНБО і кілька днів тому на базі поданої О.Зінченком заяви про відставку я призначив державним секретарем України Олега Борисовича Рибачука».

Так відбулася відставка уряду, очолюваного Юлією Тимошенко. Відповідаючи на запитання, чому він прийняв таке рішення, В.Ющенко відзначив, що звинувачення у корупції були «безпідставними, але сильними», на які він повинен був реагувати: «Я сказав колегам — я піду на відставку ключових осіб, бо ті звинувачення, що прозвучали, піарні, вимагають від мене політичної реакції. Я мушу це робити. Розуміючи витоки всього цього, розуміючи причини, тому що на поверхні ми маємо тільки наслідок. Три дні я проводив глибоку чесну розмову з авторами цих усіх інцидентів».

Президент пояснив, що він прагнув вже вкотре примирити сторони конфлікту, змусити їх подати один одному руку заради вищих державних інтересів, пропонував м’який варіант залагодження кризи та увільнення ключових фігур та тих членів уряду, які мали явні недоліки та провали у роботі.

І така домовленість, вже була досягнута, але «на жаль, за ніч вона була змінена — не мною,» — підсумував Президент.

2. Реакція на відставку у таборі Ю.Тимошенко

Після відставки уряду у прихильних до Ю.Тимошенко виданнях була організована хвиля брутальних публікацій, спрямованих проти Президента України. Флагманом тут виступило «Дзеркало тижня», яке у числі від 10 вересня опублікувало величезну статтю «Як народжувалася казка і помер міф». Ця вкрай тенденційна і спрямована проти Президента публікація стала фундаментом, на якому будувалася вся пропаганда очолюваної Ю.Тимошенко партії «Батьківщина».

Усі партійні видання передрукували її у спеціальних великотиражних випусках. Усі газети супроводжувалися різноманітними карикатурами, крикливими заголовками, непривабливими фотографіями. Наприклад, київська бульварна газета «Свобода» 13 вересня на першій сторінці вмістила знімок з Майдану, на якому зображено В.Ющенка і Ю.Тимошенко, а через все фото — величезний, у три ряди аншлаг: «В.Ющенко зрадив нашу революцію».

У такий спосіб команда Ю.Тимошенко, М.Бродського і О.Турчинова підняла компанію дискредитації Президента на якісно новий рівень. Але безпредметні, неконкретні і вкрай примітивні та явно замовні публікації проти народного президента несподівано для їх натхненників і організаторів дали цілком зворотній ефект — рейтинг стрімко полетів вниз не у В.Ющенка, а в Ю.Тимошенко. Тому вже незабаром примітивні публікації припинилися і розпочався етап значно вишуканішої дискредитації «Нашої України» руками «союзника» в особі БЮТ. Цю нову тактику боротьби проголосила сама Ю.Тимошенко: демонструвати любов до В.Ющенка і говорити про його підтримку але одночасно піддавати нищівній критиці «оточення президента». Фарисейство у БЮТ не має меж.