РІЗНЕ ТЕРЕВЕНЯТЬ ЗАРАЗ ПРО ТОЙ КОЛГОСПНИЙ СПОСІБ ГОСПОДАРЮВАНЯ

Трактор "Універсал" працював на полях колгоспу "Радянська Україна" до 1960 років.

Часто спливають розповіді про «колгоспне рабство безпаспортних селян» при радянській владі. М”ягко кажучи, це далеко від правди. Розповіді про «кріпацтво», «рабство» і т. п. чомусь життєвими реаліями не підтверджуються. А навпаки реалії мого власного сільського досвіду абсолютно заперечують такі просторікування. Здається, що про “колгоспне рабство” розповідають не колгоспники, а “борці” за права селян, які самі родом з міста…

У реальності десятки мільйонів безпаспортних селян переселялися в міста. Байки ж про те, що більшовики намагалися селян прикріпити до землі, але винахідливі селяни знаходили лазівки в «кріпосницькому праві», мабуть вже пора залишити для недоумкуватих. Адже десятки мільйонів переселялися в міста. Це результат цілеспрямованої політики, а не короткозорість влади, яка ніби-то проморгала дірки в законодавстві,

Знатне весілля

Прийшовши до влади, більшовики паспорти скасували. Повна свобода: живи як хочеш і де хочеш. Правда, міста при цьому швидко наповнилися злочинним, непрацюючим і просто асоціальним елементом. Управляти міським господарством, коли в місті невідомо, скільки народу живе, теж не зовсім легко. А злочинність була — ого-го! Тому було прийнято рішення розібратися і навести порядок.

Міське населення в силу своєї нечисленності фізично було не здатне задовольнити потреби створюваної промисловості в робочих руках. Отож, ніякої альтернативи селянам, як джерелу робочих рук, не було.

Здавалося б, лиходіям-більшовикам, які бажають закріпачити селян і проводити перетік робочої сили з одного сектора народного господарства в інший під пильним наглядом, мало сенс спочатку ввести паспортну систему, прив’язати селян до землі, а вже потім строго під контролем влаштовувати міграцію. У реальності ж було зовсім не так: колективізація та індустріалізація почалися без жодних паспортних систем. У першу п’ятирічку ніяких паспортів не було.

На індустріальні гіганти попливли селяни, такий потік не був заборонений ні на початку, ні навіть у 1940 році, коли заборонили самовільний вихід і перехід. Брати ж нових робітників на заводи і будови не заборонялося ніколи. Наприклад, вчорашній випускник школи сам вибирав: куди йому піти, а заводу, відповідно, який був їм обраний, ніхто не забороняв самостійно взяти нового працівника. Важливий момент: підприємство саме вирішувало — як йому набирати людей.

Ще більш важливий момент: починаючи з другої п’ятирічки, якраз коли стала діяти паспортна система, активність оргнабору знизилася. Все більше людей (в масі своїй — ті самі безпаспортні селяни) почали влаштовуватися на роботу «своїм ходом»: прийшов на завод / фабрику, поступив на роботу.

Отже, які були підсумки першої п’ятирічки? Мільйони селян пішли в промисловість. Були потрібні ще мільйони. Індустріалізація тривала. Хоча спостерігалися і суто негативні явища: міста прямо-таки кишіли злочинцями і просто сумнівними особистостями. Крім того, що розцвів кримінал, так ще в повний зріст встали проблеми управління міським господарством.

Для постійного проживання (а не просто перебування) в місті стало обов’язковим мати паспорт. Ще раз: паспорт — не привілей, але обов’язок городянина. Підстави для отримання паспорта: мати роботу, житло, навчатися в місті. Ну, ще утриманці були. Проведена паспортизація різко оздоровила міста: непрацюючі елементи, злочинці та інша шушера (професійні жебраки, особи без певних занять, цигани і т. п.) або покинули міста самі, або були виселені. У селі ж паспортизація- не потрібна: всі все про всіх і так знають. А основним документом колгоспника були книжка колгоспника і метрики /свідоцтво про народження/. І велика брехня, що колгоспники були прикуті до села відсутністю паспортів.

Варто знати, що селяни з документами постійно прибували в міста за своїми потребами: щось продати, щось купити, провідати рідню і т. п. Поїздка в місто — не екстраординарна подія, але рутина. Селяни постійно їздили в міста і, відповідно, постійно отримували довідки у себе в селі. До речі кажучи, взимку, коли в селі робити особливо нічого, багато «прикутих до землі» безпаспортних селяни їхали на заробітки в міста на всю зиму і для того, щоб стати городянином, паспорт був не потрібний. Влаштуйся на роботу, ходи на навчання — і живи на законних підставах. Важливий момент: паспорт для влаштування на роботу або вступу на навчання був необов’язковий. З міських, зрозуміло, питали паспорта, з сільських — інші документи. Досить було довідки.

Форм довідок було дві: від колгоспу і від сільради. Це різне. Колгосп — це, фактично, кооператив. Де правління обирається самими селянами. Обирається, зрозуміло? Колгосп за своєю суттю — фірма, підприємство — не державне, немає. А сільрада — орган Радянської влади. Довідки видавалися і там, і там.

Так от, з документами селянин приїжджав в місто і влаштовувався на роботу. Промисловості були потрібні робочі руки, брали селян охоче. Влаштувавшись на роботу і отримавши гуртожиток (або поселившись у міської рідні, якщо була можливість), вчорашній селянин ставав городянином і отримував паспорт з пропискою. Важливий момент: міграція лімітувався не нібито «утриманням селян на селі», а можливістю міст з прийому нових мешканців. Працюєш, вчишся, є де жити — ласкаво просимо. Плодити непрацюючий елемент влада не збиралася.

Окремо варто згадати і про навчання. Дехто твердить, що і тут паскудні більшовики ставили палиці в колеса колгоспникам. Коментувати подібну маячню важко, але можна і потрібно. Селяни були, якщо хто пам’ятає, одним з двох привілейованих класів. Разом з робітниками. Радянська влада, треба віддати їй належне, реально багато робила для того, щоб підтягнути культурний і освітній рівень відсталих верств населення.

Вже сама по собі походження було бонусом в силу «класової близькості» селян і Радянської влади. Більше того: існувала цілком офіційна система пільг для вступників до навчальних закладів. Не тільки для селян. Для робітничої молоді, спрямованих від підприємств, сиріт, демобілізованих з армії і т. д. І таких були мільйони. В основному вчорашні селяни без проблем йшли в училища, технікуми, меди, педи тощо…

Той час, не сьогоднішні порядки. Зараз, наприклад, без паспорта навіть на паровоз квиток не купиш. Тоді для поїздки паспорт був не потрібен.

Паспортна система і інститут прописки обмежували всіх громадян СРСР. Всіх. Свободи проживати, де заманеться, лише на підставі власного бажання — не було ні в кого. Людина з паспортом після прибуття в інше місто була точно так само зобов’язана зареєструватися протягом доби, як і людина без паспорта. Точно так само не мала права перебувати в іншому місті без підстав більше 30 діб. Закон був законом для всіх.