“Вушка на маківці”

Чимало людей таку відому страву, як пельмені, традиційно пов’язують з Росією, Уралом (уральські пельмені) або Сибіром (сибірські пельмені). Однак насправді пельмені, як і пряники, мають багатовікову міжнародну історію.

Найдавніші пельмені — китайські цзяо-цзи

Батьківщиною пельменів вважається Китай, де вони спочатку називалися “цзяо-цзи”. За однією з легенд їх вигадав відомий лікар Чжан Чжунцзін майже півтори тисячі років тому. Щоправда, цей лікар використовував дещо інший ієрогліф (така вже китайська мова), який читався “цзяо-ер”, що можна перекласти як “ніжне вушко”, і в такий спосіб лікував хворих, коли починалися холоди наприкінці року. Пельмені й досі є найголовнішою стравою китайських новорічних свят.

Із Піднебесної вони поширилися в Середню Азію (“чучвара”) і Кавказ (“дюшбара”), а вже потім потрапили до Росії. Це дає змогу припустити, що кордони Китаю пельмені залишили разом із монгольськими завоюваннями у XIII столітті. Згідно з іншою версією, пельмені були відомі й стародавнім тюркам. Разом із ними ця страва потрапила в Середню Азію і на Кавказ. Відома аналогічна страва також і на Близькому Сході, зокрема у Лівані та Ізраїлі.

Загалом, у кухнях багатьох народів існують схожі страви. Так, наприклад, в Італії є “равіолі” і “тортелліні”, у Китаї — “дім-сам”. Хоча деякі джерела вказують, що “дім-сам” — це всього лише загальне позначення закусок у Китаї. Проте в Китаї є ще “бао-цзи”, від яких походять монгольські “бууз” і “шуй-яо” (із прісного листкового тіста зі свининою і цибулею), від яких походять сибірські пельмені. Дуже популярні “вон-тон” — маленькі пельмені з різноманітною, зазвичай, гострою начинкою.

Від китайців пельменне мистецтво проникло в Середню Азію і на Кавказ. Традиційна страва Ірану й Азербайджану — “дюшпара”. У Грузії популярні “хінкалі”. Багатьом, напевно, чудово відомі “манти” — типова страва казахської і середньоазійської кухні. В Узбекистані та Киргизії можна спробувати “чучвару”, в Туркменії полюбляють “балик-берек”.

До речі, назва “пельмені” також не є російською. В етимологічному словнику А. Прєображенского наводиться слово “пельмень”, яке звучить як “пельнянь”.

У XIII столітті татаро-монгольські завойовники, які рухалися від кордонів Китаю на Захід і ненадовго зупинилися на Уралі, поділилися з місцевими мешканцями секретом приготування страви, ідея якої полягала у поєднанні тістової оболонки із м’ясною начинкою. Корінне угро-фінське населення Передуралля — перм’яки й удмурти — назвали нову страву “пельнянь”, що означає “тістове вухо” (пель — “вухо, вушко”, нянь — “тісто, хліб”).

Таким чином, назву страви визначила її оригінальна форма. Від угро-фінів росіяни і запозичили цю страву разом із назвою. Згодом слово “пельнянь” трансформувалося в російській мові в “пельмянь” і далі — в “пельмень”.