ДЕЯКІ АСПЕКТИ СПОЖИВАННЯ КРОВІ РОСІЙСЬКОМОВНИХ НЕМОВЛЯТ

ДЕЯКІ АСПЕКТИ СПОЖИВАННЯ КРОВІ РОСІЙСЬКОМОВНИХ НЕМОВЛЯТ

Книжка - це суцільна таємниця. Що воно таке - “аркушики, скріплені в корінці”, як вважають автори останнього Закону, а чи “джерело знань”, як твердив закордонний класик? Це об’єкт товарного, чи то інформаційного ринку?

Українська книжка - двічі таємниця, оскільки ми ніяк не можемо домовитися, що означає слово “українська”. Це мова? Місце розташування видавництва? Прописка автора?

Є святі люди, які вважають, що “ринки українських та російських книжок виглядають відносно незалежними: переважна більшість видавництв чітко розподілена за мовною ознакою” (Книжковий огляд, №1-2 2003 р.). Вони, напевне, мешкають в іншій Україні, тому що в тій, у якій живемо ми, більшість українських видавництв видають книжки російською мовою, а більшість книжок, що продаються, видані в Росії. Та Україна, що в ній ми живемо, цілком окупована Росією в інформаційному сенсі - по концертних залах співають російські зірки, телебачення показує російські серіали та шоу, парламент на слуханнях визнає, що з державною мовою величезні проблеми. Ми б із задоволенням відволіклися від Росії, як запропонувала авторка матеріалу “Пристрасті по Закону”, та клятий телевізор, журнали, газети та книжки не дозволяють.

Сходіть на Петрівку. Скільки там місць, які пропонують вибір українських книжок? Три. Два з них належать нам. Третє - збірній українських видавництв. От на цих трьох точках ми я-ак відволічемося від Росії! Мало не буде.

Хіба що усією нацією стати йогами. Кажуть, справжній йог може жити в одній квартирі з тещею і повністю не залежати від її існування. Пересічним людям це не вда-ється.

Проте йоги йогами, а коли на твоєму ринку з’являється хтось зі значно дешевшим товаром, це в усьому світі називається демпінгом. І як не дивно, нормальні люди у відповідь не відволікаються, а проводять антидемпінгове розслідування, обмежують імпорт, вводять мито. Україна сама ставала жертвою таких санкцій - і з металом, і з цукром, і з цукерками. Останні новини - ми самі почали розслідування проти Молдови через дешеве вино та коньяк. Та й з курячими ногами була ціла детективна історія. Запитали наші американців: ”А чим ви годуєте своїх бройлерів?” Ті кажуть: “Комерційна таємниця”. А ми у відповідь: “Тоді не пустимо ніжки Буша на ринок”. Результат усім відомий - розквітли наші птахофабрики. То чи не час запитати у росіян, чим вони годують своїх письменників?

А відповідь на це запитання проста. Росіяни годують письменників накладами. Як відомо, нормальний автор отримує з кожної проданої книжки певний відсоток. Хай це буде 20 копійок. Російські та частина українських видавництв, тих самих, що не хочуть слухатися журналістів і не є відносно незалежними, працюють на весь російськомовний ринок СНД. А це майже 300 млн. Ми ж працюємо ледь на 30 млн, тобто на тих, хто читає українською. Значить, там, де вони надрукують 10 000 примірників, ми - лише 1000. Тепер вправа на множення: візьміть по 20 копійок з 10 000 книжок. У вас вийде авторський гонорар у 2000 гривень. А тепер те саме з 1000 книжок? Добре, давайте з української книжки заплатимо авторові аж цілу гривню. Це вийде 1000 гривень. А заразом книжка подорожчає, бо ж цю гривню треба десь узяти. Те саме з художником, редактором і т.ін. Додайте сюди різні ціни на друк 10000 та 1000 книжок, а це різниця в рази. Що виходить? Що російські книжки дешевші, а їхні автори отримують більші гонорари. Здається, це відповідає дійсності. Ну і як, скажіть, можна не брати цього до уваги? Як нам, видавцям, відволіктися від демпінгу іноземного виробника?

Для цікавих пропонуємо таку вправу: якщо повірити перепису населення і погодитися, що двоє з трьох громадян читають українською, скільки це вийде? Правильно, близько 30 мільйонів. А російською у нас скільки читають? Теж правильно, усі. Тобто навіть всередині держави ринок російськомовної книжки У ПІВТОРА РАЗА БІЛЬШИЙ за ринок української відповідно з усіма економічними наслідками, що з цього витікають.

Інакше кажучи, українська мова сьогодні економічно дискримінована через те, що працює на вдесятеро менший ринок. Не вірите - можете перевірити. “Галицькі контракти” почали виходити російською не з доброго дива - рекламодавці змушують. Рекламодавцеві цікавіший журнал, який покриває всю Україну, аніж той, що не доходить до найбільш промислово розвинутих регіонів, таких, як Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса. Українські газети - тільки ті, що розраховані на село. Усі рейтингові телепередачі та серіали - російською. Українські радіостанції не беруть навіть ВВ, бо “ето по-украінскі”. Давайте відволічемося від цього, еге ж?

От, власне, про що йдеться, а не про те, що нам захотілося побешкетувати з приводу закону. Українська мова потребує ВИРІВНЮВАННЯ економічних умов існування. Бо сьогодні поза межами економіки можуть жити тільки йоги. Ми хочемо рівних умов. Бог із нею, з 10-ю статтею Конституції, - хоч би рівних!

Той аргумент, що, мовляв, українською видається мало книжок, особливо спеціальних, перекладних тощо, а значить, без російської книжки нам ніяк, видається як мінімум кумедним, як максимум - образливим. Так само можна сказати, що нам без російських газет та телебачення нікуди, бо наші журналісти пишуть казна-що… Колись і курятини вітчизняної не було, а припинили іноземний демпінг - з’явилася. Напевно, виробники м’яса не читали журналів, а розводили курей. Тож видавці ніяк не дурніші і готові наповнити книгарні українськими книжками. Тільки б купували. Але поки що купують дешевше, тобто російське.

А значить, залишається два варіанти - або за допомогою ринкових засобів примусово вирівняти ціни на україно- та російськомовну продукцію, або змиритися з тим, що українською мовою послуговуватимуться все менше людей. Адже це дорого. Адже за те, що ти українець, мусиш доплачувати.

Якщо повернутися до Закону, то навіть самі його розробники погодилися врешті-решт, що він не про книжки, а про поліграфію. А це різні речі, бо, хто не знає, книж-ка - це все-таки не аркушики, скріплені у корінці. Це продукт інтелектуальний. Книжка робиться із слів, тож саме слова і потребують економічного захисту. Слова, а не аркушики, про які так уперто сперечалися видавці та журналісти. Тож поліграфія тут ні до чого. Знов-таки відкриємо таємницю - головною продукцією поліграфістів є не книжки, а етикетки, то може, саме звідти стирчать вуха “захисників” книжки?

Але то нічого, вже зовсім скоро ми з нації перетворимося на клуб для заможних, а тоді вже точно будемо “відносно незалежні” - разом з українською книжкою. Бо як маєш гроші, то можеш розмовляти українською.

Конституція гарантує.

Книжковий огляд, 2003 р.