КНИЖКОВА РЕВОЛЮЦІЯ

КНИЖКОВА РЕВОЛЮЦІЯ

Журналісти змовилися. Вони в один голос ставлять нам, видавцям, запитання - чи стало легше жити при новій владі? Тому, користуючись нагодою, хочемо задати їм зустрічне запитання - а чому, власне, нам мало стати легше? Закони змінилися? Ні. Люди змінилися? Теж ні. Як сидів товариш Чиж на престолі начальника телерадіокомпаній і командира книжок, так і зараз сидить. Президент інший? Так він книжок не читає, а навіть якщо купить одну-дві, це навряд чи вплине на ринок.

Ні, шановні друзі. Не можна чекати милості від вла-ди. Треба брати вила і йти добувати волю для української книжки. Але задля того, аби наша майбутня перемога не стала подібною до перемоги на Майдані, треба одразу домовитися про мету й програму майбутньої книжкової революції.

Отже, пропонуємо іще раз поміркувати над тим, які є способи припинення окупації нашого ринку іноземним виробником-загарбником. Якщо в нас колись з’явиться державна політика у галузі книговидання, вона головним своїм орієнтиром повинна мати припинення цієї самої окупації і перехід до співпраці. До чого довела монополія іноземців на нафтовому ринку, самі бачите. Але то бензин, його усі чиновники заправляють у свої машини, тому навкруги цього питання здіймається стільки галасу. Книжок же наші можновладці традиційно не читають, тому хоч і ситуація у нас значно гірша, ніж у енергетиків, уваги на неї все одно не звертають.

Отже, за цілковитої мовчанки представників влади ми на свій страх і ризик сформулюємо тактичну мету книж-кової революції - імпорт не має перевищувати 20% об-сягів внутрішнього ринку. Тобто, в Україні на одну ім-портну книжку повинно продаватися чотири вітчизняних. Зверніть увагу, йдеться не про мову, а про виробництво. Хто проти?

Тепер давайте разом подумаємо, як цього досягти. Звернемося до світового досвіду. Там для захисту своїх виробників вигадали всього чотири методи - дотації, ембарго, мито та квотування імпорту.

Про ембарго, тобто заборону імпорту, пропонуємо не говорити. Так само, як і про дотації, - на це просто немає коштів.

Візьмемося краще до мита. Давно вже чухаються руки запропонувати мито на імпортні книжки. Розмір його бачиться таким, аби на прилавках російські та українські книжки коштували однаково. Звучить привабливо? Тим більше, що і закордонний досвід під рук ою. Європа ввела мито на американські книжки, почавши з 5% і збільшуючи цю цифру на 1% щомісяця. Аж поки не компенсують своїх збитків від американських бестселерів.

Тепер квоти. Це слівце раптово стало модним, коли Європа взялася об’єднуватися. Квота в нашому випадку може мати приблизно такий вигляд: Уряд вирішує, що за рік можна завозити з-за кордону не більше однієї книжки на кожну видану в Україні. А дефіцит хай покривають вітчизняні виробники. Що ж, скажемо ми. Виглядає прогресивно, тільки по-перше, все перевозитимуть через кордон у сумках. А по-друге, відкриють у нас свої філії і друкуватимуть тут для нас. Чи стане від того легше?

Трохи поміркувавши, й самі собі заперечимо. По-перше, серйозні обсяги імпорту в сумках неможливі. Ну а крім того, чи маємо ми на меті закрити доступ російським книжкам взагалі, чи можливо це в принципі? Та чи й доцільно? Швидше за все, ні. Отже, хай друкують свої книжки тут, проте нам із вами конкурувати з філіями росіян тут значно легше, аніж із безконтрольним імпортом звідти. А головне - закордонний видавець буде поставлений перед вибором - відкривати видавництво в Україні, ризикуючи грошима, чи без головного болю продати ліцензію на видання книжки українському колезі. Скажіть відверто, який варіант особисто ви обрали б на їхньому місці?

От бачите, з’явилося два можливі сценарії. Назвемо їх умовно Мито та Квоти.

Наступний етап роботи: давайте наші з вами ідеальні думки заземляти. І передовсім візьмемося за Мито.

На загал ідея виглядає привабливо. І справа не тільки у встановленні цінового паритету між українськими та російськими книжками. Добрі перспективи ідея має перш за все тому, що її реалізація значно збільшить надходження до держбюджету. За попередніми оцінками мільйонів на 200. Щоправда, за рахунок підвищення цін на книжки. Майже вдвічі. Останній аргумент буде завзято розіграний російськими лобістами різного штибу, і тут важко сподіватися на перемогу. Крім того, не варто нехтувати бажанням нашої влади організувати з північним сусідом зону вільної торгівлі, яка все-таки виключає стягнення на кордоні. Сумно, але, швидше за все, на закон про введення мита на імпорт книжок очікує доля попередніх спроб “державної підтримки книговидавництва”.

Критично розглянувши другий свій “винахід” - Квоти, - мусимо констатувати, що заперечення можновладців можуть бути тільки одного штибу: українські видавці не в змозі самостійно забезпечити весь український ринок. Інших заперечень нема - дійсно, квоти не зменшують надходжень до бюджету, не порушують прав нацменшин. Звичайно, чути, що ми не в змозі забезпечити свій народ книжками, доволі образливо. Але заперечити складно. Бо потреби українського комерційного ринку можна оцінити приблизно у 100 мільйонів штук книжок. За 2003 рік ми з вами спромоглися видати лише дев’ять мільйонів. Прості математичні розрахунки показують - якщо реалізувати ідею квот у 2005 році, книжковий дефіцит складе близько 70 мільйон томів. І ніхто його не покриє, бо жодна галузь не може вирости удев’ятеро за рік.

А за дев’ять років?

Ми ж, врешті-решт, українці, а значить, - страшенно хитрі. Давайте запропонуємо програму поступового зменшення імпорту книжок до 2015 року. Дозволимо у 2006-му ввезти 600% від виданих в Україні. У 2006 - 500%. Потім 300%. Далі кожен легко порахує. Зможемо ми з вами підготуватися і за наведеним вище графіком засвоїти звільнені території?

Тоді до справи. Здається, пропозиція вийшла досить зрозуміла. Принаймні, промисловики, яким ми описали свій хід думок, зреагували дуже жваво. Росія, мовляв, вводить квоти на наші труби, а ми чогось соромимося. І заяви про зону вільної торгівлі нічим не заважають квотуванню. Північний сусіда від цієї практики відмовлятися не збирається.

І от тут давайте будемо уважні. Не обмеження імпорту, а ПОСТУПОВЕ ЗНИЖЕННЯ обсягів. Не просто введення квот, а ПРОГРАМА ДО 2015 року. І на цифри звертайте особливу увагу. Перший рік - 600% від виданого в Україні. Звучить? Другий - 500%. Хто проти?

Тепер головне. Діяти треба швидко. Сьогодні уряд, як і депутати, вимушені дослухатися до нас - вибори на носі. Треба спробувати до зими ухвалити відповідний закон, бо інакше чекатимемо турецької Пасхи, а вона ой як нескоро.

Тому дозвольте оголосити програму дій на наступні вибори. Кожен бере за комір найближчого кандидати в депутати та починає гіпнотизувати. Якщо вони не розуміють слова “культура” - кажіть: “захист національного виробника”. Якщо вони українофоби - наголошуйте на тому, що закон діятиме незалежно від мови видання. Якщо краще розуміють економічну аргументацію - стверджуйте, що це підніме поліграфічну галузь (а це правда!), ВВП і так далі. Пишіть листи, вмовляйте, загрожуйте. Ми ж зі свого боку обіцяємо не зменшувати тиск на київські центри влади. З культурними діячами вони полемізувати бояться. Тільки об’єднаними зусиллями, обравши реалістичну програму, ми маємо шанс вижити.

Дозвольте, спираючись на досвід класиків марксизму-ленінізму, проголосити гасло моменту.

Наша мета - ПРОГРАМА ЗМЕНШЕННЯ ІМПОРТУ КНИЖОК ДО 2015 року.

Механізм - КВОТИ.

Ну, а на солодке ми з вами отримаємо створення нових робочих місць для гуманітарної інтелігенції - редакторів, перекладачів, дизайнерів, верстальників, художників. Сьогодні їхню роботу роблять закордонні колеги, а наші випускниці філологічних факультетів масово стоять на Об’їзній дорозі в Києві та інших велелюдних шляхах і заробляють собі на хліб не мовою, володіти якою їх вчили державним коштом, а язиком, володіти яким ніхто не вчив. Тому і якість послуг відповідна.

Адже мова і язик - це все-таки не одне й те саме.

Принаймні в Україні.

Книжковий клуб +, 2003 р.