Зовнішня «політика» УНР

Зовнішня «політика» УНР

За таких обставин і творилося те, що в УНР називалося зовнішньою «політикою». У цій царині панував повний безлад, про будь-які осмислені та цілеспрямовані дії годі й говорити. Упродовж січня 1918 – квітня 1920 р. лідери націонал-соціалістичної УНР уклали базові стратегічні зовнішньополітичні угоди з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Румунією, Радянською Росією, Польщею. Це дало одному з дослідників повне право зауважити: «політика УНР була весь час політикою хитання»; «складання договорів стало нашою хворобою»; дипломати УНР «складали [договори] з ким попало і як попало»; «ні один з договорів не складено до пуття»; творці української зовнішньої політики «хворіли на повстанську філософію», «чотири рази продавали своє повстання» і взагалі всю «політику провадили по-дитячому».[456]

Опікувалася цією «політикою», провадила її в життя так звана «Закордонна колегія» РНМ під керівництвом Лівицького. До її складу включили по три представники обох частин «соборної» держави. Головна мета діяльності «колегії», згідно зі спільною ухвалою Директорії та уряду (тобто спільною ухвалою Петлюри і Петлюри), – добитися визнання «недійсності» польсько-українських угод, що існували на той момент[457]. Українці повинні були розпочати переговори лише після обіцянки поляків підтримати УНР у боротьбі проти Денікіна. «В найтяжчій ситуації» українській делегації наказано «йти на втрату Холмщини та Підляшшя й то умовно, до скликання українського парламенту, який має остаточно вирішити цю справу», а також «не погоджуватися на віддання полякам Галичини, оскільки це питання повинна вирішити Паризька мирна конференція»[458]. Очевидно, така позиція для польської сторони була абсолютно неприйнятною, переговори були приречені ще до початку.

Приречені вони були ще й тому, що 2 грудня 1919 р. Лівицький офіційно погодився на встановлення нового міждержавного кордону по р. Збруч. Це означало ліквідацію ЗУНР/ЗОУНР. Її представники, ясна річ, заявили рішучий протест і вийшли зі складу місії. 12 березня УНР та Річ Посполита домовилися укласти угоди про статус адміністрації на галицьких теренах, спільні кордони, а також про визнання Польщею УНР.[459]